Павлівська громада
Іваничівський район, Волинська область

с. Жашковичі

Жашковичі

 

Анкета населеного пункту

      Село Жашковичі Іваничівського району Волинської області розташоване на південному сході  від смт. Іванич  на  відстані  13 км і на південному заході на відстані  15 км. від смт. Локач   Село межує на заході з с. Радовичі , с. Орищі , з північного боку – з с. Бермешів та с. Замличі  Локачинського району , на сході – з с. Волиця , с. Колона , на півдні – з с. Старий Порицьк , с. Клопочин . Село підпорядковується Павлівській  сільській раді. У селі є 170 дворів, в яких проживає 519 чол.

Вступ

    Історія рідного краю хвилює багатьох простих людей і краєзнавців. Вона примушує їх перегортати старі архівні справи, нишпорити по бібліотеках, опитувати старожилів, оглядати місце тих чи інших історичних подій . Працюючи над  даною роботою спробуємо дослідити історичне життя с. Жашкович .

     Археологічні знахідки на території села, зібрані волинськими археологами, датуються Х - ХІІІ ст., про що свідчать давньоруські поховання, які були знайдені на території села.

    Наше село Жашковичі вперше згадується    в історичних документах за 1451р. великим князем Левом Свидригайлом , який передає село у власність Фетині Костюшковій  Володимирського повіту Порицької волості, Волинського князівства , Литовської держави.

     Село ділилося на Зацерківці  , Загиди . В полях були урочища Заклунів , Мостів на шляху до Порицька. 

     З 1569р.  наслідок Люблінської унії, Волинь ввійшла до складу шляхетської Польщі.

    Перша документальна згадка про село Жашковичі  датується  XVI ст. польської доби  приблизно 1570р. На початку другої половини XVI ст. селянські господарства поділилися на ряд груп – дворищні, волочні , ланові, малоземельні і безземельні (городники, в яких одні мали лише городи , а інші – невеликі наділи орної землі; були ще комірники і халупники  ). Це згідно Литовського документу Устави на  волоки, яка датується 1557р. . В цьому ж документі вказується про створення фільварків на території села .

   За давніми переказами  власниками цих маєтків в нашому селі був пан Жашкевич , який заснував свій фільварок на території теперішньої ферми  і перевів селян  частково на панщину. Це селянам не сподобалось і в знак протесту підпалили маєток пана і він весь згорів. Пан продав землю, а сам виїхав до Варшави. Село стали називати Жашковичами .

     Крім того з 1570 року село належало Івану Варійському, який за по боровим реєстром  Луцького повіту  платив податок за землю і за млин ( 2 млинських колеса , 29 дим. , 10 город. ) , з 1583 року село належало Янушу  Збаразькому Брацлавського воєводи  і частково належало до князя Дмитра Козіки , який крім того мав землі в селах Замличі Володимирського повіту над річкою Свинорійка  та Колона Володимирського повіту Порицької волості.

    З 1795р. кінця XVIII ст.. в наслідок четвертого поділу Речі Посполитої Волинська земля ввійшла до складу Російської імперії як губернія. За документами першої половини ХІХ ст.  в селі було 41 двір, де нараховувалося 318 жителів, які займалися в основному сільським господарством та ремеслами.  Перервало мирний процес Волині вторгнення Наполеона Бонапарта у Російську імперію. В серпні 1812р. Австрійські і польські війська – союзники Наполеона І, захопили прикордонні повіти Волинської губернії – Володимирський повіт, Ковельський і частину Луцького, де головні ворожі сили розташовувалися в районі Володимира – Волинського, Устилуга, Ратного, Торчина, Локач. Окупанти знущалися з населення і грабували його: відбирали худобу,  коней. А те, що не можна було взяти із собою, спалювали. Так в селі внаслідок пожеж було знищено покрівлю церкви , яка була оновлена в 1839р. Вирішальний бій, який відбувся біля Устилуга між російськими і військами окупантів, завершилися поразкою Наполеонівської армії та їх втечею через Західний Буг.

     Після Вітчизняної війни 1812р. жодних соціальних змін в селі не сталося, селяни були кріпаками аж до 1861р. ( в якому відбулося скасування їхніх  повинностей ).

     На території  нашого села в дореволюційний період жили два поміщики – Шумовський  і Байковський. Один жив неподалік від церкви, другий – на території сучасної ферми. До 1912 року село поділялося на такі вулиці:  перша вулиця  - Старопорицька, яка простягалася від кладовища до Старопорицької границі, друга вулиця – Церковна ( Жабокрякська ), яка простягалась від церкви до границі Радовичівської, третя вулиця  - Галичанська, яка простягалася попід лісом, четверта Центральна -  розміщена від території сучасної школи до території сучасної сільської ради.

      Після реформи Столипіна  1909- 1910 рр.. в селі велося розселення на хутори. Найбільш відомі хутори: Цвіля, Боцмана, Жука, Вакулюка, Фірука, Микитюка, Хамуди, Мазурка, Матушевського, Павловського, Вараниці, Філюшко, Штокалки, Ткачука. На перехрестях доріг були хрести, які показували напрям в’їзду і виїзду з села . Так на хуторах господарили до 1939 року.

     Під час І світової війни (1914-1918рр..) селу було завдано чималих матеріальних збитків і руйнувань.  Фельшерсько – акушерського пункту в селі не було він знаходився в ст. Локачі. Торгувати їздили в ст. Порицьк. Починаючи з 1915 року по 1918 року, коли на Волині царювали  австоро – угорські та німецькі окупанти. Найдошкульнішою втратою було спалення поміщицьких маєтків і також емпірового палацу графа Чацького в Порицьку.

     22 червня 1941року Червона Армія покинула територію села. Біля церкви на території села відбувся бій між німецькими військами та військами Червоної армії, який тривав 30хв. Почувши постріли, жителі цієї округи  почали ховалися, а хто не встиг фашисти загнали в льохи. А позавершенню бою виводили на розстріл. Тих хто був  у військовій формі вбивали, дітей і матерів за наказом німецького офіцера було відпущено. Були спалені будинки навколо церкви,  горіли  хліви  разом з худобою.   Німцями , було встановлено окупаційний режим.

     Частина населення, яка не була призвана на службу до Червоної Армії, пішла у підпілля, частина - в „червоні” партизани, частина - в загони УПА.  Під час окупації жителі села продовжували працювати і сплачувати „поставку”  окупантам продуктами харчування.

     В 1944р. після визволення Волині Червоною армією було відновлено радянську колективізацію і почалась організація першого колгоспу ім. „Чапаєва” в 1948р., який згодом був перейменований в колгосп „Шлях до комунізму”  внаслідок об’єднання Старого Порицьку (колгоспу ім.Булганіна) з Жашковичами.  Цей колгосп проіснував до 1957р.. Першим головою був Максим`юк   Каністрат (1948.- 1954 рр.). З 1954 р. по 1964р. колгоспом в селі керували Яковлєв Микола,  Бурда , Ковальчук Яків Васильович.  

     Для організації колгоспу було вирубано частину лісу, паралельно з тим,  у кого з селян було 3 клуні, то одну з них заставляли розбирати і здавати в колгосп.  Хто відмовлявся, того оголошували „куркулем”  і могли відправити в „Сибір”.

Процес вступу людей в колгосп тривав з 1944по 1949 рр.. Стримував цей процес рух опору боївок УПА. Найболючіше те, що влада цей опір український придушувала. Вночі приходили одні із зброєю в руках, а вдень інші. І ті і ті говорили українською мовою. Загони НКВД, так звані „червоноголовці”, нишпорили майже щоденно, шукали „ ворогів народу”.

    В квітні 1957р. колгосп був роз’єднаний на два колгоспи: ім.”Чапаєва” с.Жашковичі і „Булганіна”  с.Старий Порицьк.

З 1964р. по  1985р. відбувається основний економічний та соціальний розвиток села. У селі будується будинок культури (1967р.) на 250місць в якому розміщена бібліотека, яка обслуговує 452 чоловіки.  В 1969р. відкривається дитячий садочок на 24 місць, новий  фельдшерсько-акушерський пункт (1984р.). В 1985р. побудована сільська рада в якій також розміщене відділення зв’язку. Першим головою сільської ради був Кавуза Григорій Федорович. Перший секретар сільської ради – Поліщук Марія Олексіївна.

    За видатні економічні та соціальні досягнення, зразковий громадський порядок  село Жашковичі у 1977р. було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

    За перейняттям досвіду до села приїжджали гості з інших областей Радянського Союзу та Республіки Польща .

Освіта

         Архівні документи свідчать, що освіта в селі Жашковичі зародилась  у XVIII ст.. Першою була церковно-приходська  школа, де священник навчав молодь села. Спеціальної будівлі, відведеної під школу, як такої не було. В основному навчання проводилося при церкві. У 1894 році, згідно „Клеровой ведомости Владимировского уезда”, кожен сільський священник складав річний звіт про стан шкільних та церковних справ перед вищим духовним керівництвом. Як людина освідчена, отець Андрій Мартинов  Чрзезйкевич хотів передати свої знання дітям. Нагода для цього була, бо ще у 1836 році Святійший Синод видав „Определение о первоначальном обучении поселянских детей”. З вересня 1836 року „Определение” було „Высочайше утверждено” государем-імператором.

          Освіта, яку давала така школа, була невисокою й тому практично трималася на ентузіазмі священника. Фінансовий стан школи також був забезпечений церквою та прихожанами. Оскільки жителі села були кріпаками то це створювало певні проблеми в навчальному процесі. Лише після скасування кріпосного права 19 лютого 1861 року та панщини було прийнято нову ухвалу „О полонений начального народного образования”. Це була нова реформа шкільної освіти, що спричинила масове відкриття шкіл. Більшість сільських шкіл Володимирського повіту, Порицької волості було відкрито саме в 60-70-х роках ХІХ ст.. Де знаходилася перша сільська школа тепер уже невідомо. Ймовірно, що розпочиналась вона у власному будинку сільського священника, або у приміщенні, яке належало церкві чи сільській громаді. Знання учнів того періоду не були такими базовими, як у наш час, „грамотною” вважалась людина, коли могла поставити свій підпис у якомусь документі.

         Мирному навчанню в школі зашкодила Перша Світова війна, яка розпочалася 1серпня 1914року. У 1915 році село було окуповане німецькими і австрійськими солдатами. Багато селян, з наближенням фронту, покинули село і виїжджали в тил. Село опустіло. Опустіла і школа. Навчання в ній припинилось. Але не надовго.

         Австрійська влада внаслідок розподілу громад в Галичині та на Волині також допомагала у створені та підтримці шкіл. Позитивним моментом шкільної науки було те, що діти вперше зустрілися з творами українських класиків, особливо Т.Шевченка. Але як довго проіснувала сільська школа у роки війни сказати важко, оскільки з 1918 по 1920 роки завойовники змінювали один одного. Можна з певністю припустити, що школа діяла.

         У 20-х роках ХХ ст. освіта була поновлена польською владою. У ці  роки, навчання проводилося польською мовою. Школа тимчасово знаходилася в шкільних хатах родини Лиськових  та Штокалків. Першим директором польської публічної школи в нових Жашковичах був Ян Каринський . 1927-1930рр. директором школи була пані Ліпінська. 1933р. школою керувала  полячка пані Емілія Лаврова.

         Громадою села було зведено і відкрито суспільну, чотирикласну народну школу. Пані Лаврова,  яка продовжила навчання дітей, жила з сім’єю у цьому ж приміщенні.

         Крім викладання  основних предметів, проводилися уроки релігії. Один раз на тиждень закон Божий читав священик православної церкви о. Садовський, пізніше о. Хруцький.

         В роки фашистської окупації навчання в школі не проводилось. Після визволення Волині навчання відновилось   1 вересня 1944 року. Першим завідуючим був призначений Лотоцький Д.С.  А першими вчителями були: Шандрук Ф.О. і Шандрук Д.І.  Набрано було 5 класів. В школі також навчалися діти з інших сіл: Рикович,  Радович, Старопорицька, Клопочина.  Перший випуск семикласників діючої школи був у 1947 році.

         Серед вчителів, які багато років пропрацювали  в нашій школі  була Іганович Катерина Василівна. Прийшовши працювати старшою піонервожатою, вона через два роки у 1949р. була переведена на посаду класовода і учила дітей до 1966р. 

         У 1951р. директорам школи призначається Черняєв Г.І.. Під час його керівництва у 1953р. розпочалося будівництво нового цегляного приміщення школи. Тоді в школу прийшли працювати: Черняєва Софія Дмитрівна, Шумик Григорій Модестович, Аникієнко Антоніна Михайлівна, Ковальчук Євгенія Олександрівна, Трачук Федір Тихонович. 1953р. прощалися із своїм дитинством  друзями, школою такі випускники як: Шостак Володимир, Корнілюк Микола, Левчук Галина, Загорський Віктор, Жук Надія, Павлюк Дора.  

         А в 1961 р. керівництво школи перейняв Шумик Г.М. Саме за його керівництва у 1983 році розпочалось з’єднання двох приміщень і їдальні  в одне ціле приміщення школи.   З 1961 по 1983 рр. школа кілька разів була реорганізована в початкову, потім в семирічну і нарешті стає восьмирічною. Директорами в цей час були такі люди   Аникієнко А.М. (1968-1971рр..) , Єдинак П.П.(1972р.), Трачук Ф.Т. ( 1973р.),  Дишкант В. П.( 1974р.),  Воробій Н. С. ( 1975-1983рр.), Шумик Г. М. ( 1983-1987рр.), Мартинюк В. О. ( 1987-1992рр.) під його керівництвом було завершено внутрішні будівельні роботи, збудовано шкільну котельню  і проведене водяне опалення.

         У 1992 р. директором школи призначається Маймура М. С., а в 1994 р.  керівництво перейняв Стаднік Р. А., його змінив Жук О.Д. в 1998р. За його сприяння в 2001р. школу було газифіковано.

         В 2003 р. до керівництва школою приступила Філюшко А.В.. Продовжуючи і примножуючи кращі традиції своїх попередників, педагогічний колектив дбає про те, щоб дати юним жашківчанам ґрунтовні знання.

Видатні постаті села

               Шумик Григорій Модестовичдиректор Жашковичівської школи, який провів реорганізацію школи з початкової у восьмирічну. В 1983р. Григорій Модестович  добудовує шкільне приміщення за підтримки колгоспного голови Фірука Івана Миколайовича.

      В лютому 1975 р. за хорошу роботу був нагороджений орденом «Знак пошани».

      Григорій Модестович був дбайливим батьком. Виховав три дочки, які пішли його дорогою, стали вчителями.  Він був людиною з великої букви, мав велику силу волі, відкрите добре серце, дуже любив життя, людей з якими працював.

Мартинюк Антоніна Володимирівна –  народилася 15 лютого 1972 року в с. Жашковичі Іваничівського району Волинської області. Із 1989 року проживє у м .Луцьку.

Із січня 2002 року – старший викладач, а з жовтня 2004 року – доцент кафедри філософії Луцького державного технічного університету. Викладає курси «Філософія» та «Основи християнської етики та моралі».

Очолює Волинську обласну громадську організацію «Християнський рух за життя», яка сприяє запровадженню у навчальний процес усіх рівнів основ християнської етики та моралі.

Гіль Андрій Іванович – почесний працівник прокуратури України. Заслужений юрист України.

Вакулюк Катерині Дмитрівні – “Мати-героїня” яка виховала 9 дітей.

Туристсько-краєзнавчі об’єкти

     Архітектурною пам’яткою села є дерев’яна церква, яка датується XVI- XVIIст.,   згідно документу ( церковного звіту ) про село Жашковичі Володимирського повіту за 1796р. та 1860р.. Побудована була в 1773 році за сприянням поміщиків Миколи Шомплавського, Францішка Просятковського  та Йосипа Прославського .

     1839р.  Церква була оновлена. Першим священиком був Андрій Мартинов  Чрзезйкевич.

     В даний час настоятелем Свято – Миколаївської церкви села Жашковичі  починаючи з 1989р. є протоієрей, отець Василь ( в миру Василь Петрович Саноцький ). Він родом з села  Хлівчани, що на Сокальщині  Львівської області. Він зумів створити атмосферу доброзичливості і люди потягнулися до духовних скарбниць.

    На цвинтарі села Жашковичі знаходиться могила повстанця Шума Олекси („Вовчка„). Сотня під командуванням "Вовчака" здійснила декілька переможних боїв проти німецьких окупантів та банд НКВД. Однією з найвидатніших військових операцій, що була здійснена за  безпосередньої підготовки та участі в ній "Вовчака", є замах на німецького генерала Віктора Лютце.

Обеліск Слави – споруджений, як пам’ять про загиблих односельчан у  Великій Вітчизняній війні.

Сучасний стан

     В Жашковичах, на даний час, діє  школа, дитячий садок, медпункт, будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, церква.

     Село  газифіковане, проведено водопровід до житлових будинків жителів. У Жашковичах прокладене тверде покриття доріг, яке потребує ремонту.

     Землі в селі орендує  підприємство ДП "Агрофірма Луга-Нова" власник якої Ковальчук С. М..

     Село славиться не тільки своїми здобутками , але і своїми людьми .

     Народні таланти художньої самодіяльності села Жашковичі радували глядачів Іванич , Ковеля, Луцька, Львова, Києва.