A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Павлівська громада
Волинська область, Іваничівський район

с. Завидів

ЗАВИДІВ

 

Анкета населеного пункту.

     Завидів – село, центр сільської Ради Іваничівського району, Волинської області, розташоване за 19 км на південний схід від залізничної станції Іваничі. Населення станом на 01.01.2017 р. – 473 чол.

Вступ

     Дрімучі ліси, через які проривалась (колись повноводна) річка Луга. Тому то і приваблювало те місце селян, які втікали від панських утисків. Тут створювали свої нечисленні (всього 5-10 хат) поселення. Оскільки втікачі були вільні, не відчували на собі кріпосницького гніту, їм жилося порівняно краще, ніж селянам-кріпакам довколишніх сіл, то ті їм завидували. Звідси і пішла назва «Завидів».

     Вперше в писемних історичних джерелах село згадується за 1570 рік.(Додаток 1). Хоча сліди життя людей ймовірно сягають ще кам’яного віку, про що свідчать знайдені кам’яне рубило, скребачки.

     Після третього поділу Польщі (1795 р.) територія Волині, в тому числі поселення Завидів, перейшли до Росії. Завидів став феодальним помістям  єпископа (ім’я невідоме), який почав поселяти селян вздовж річки Луги. Це місце тепер зветься «Старе село». Село було обгороджене частоколом. Мало дві брами: східну і західну. Селяни були кріпаками, мусили відробляти панщину на єпископа-феодала.

     Після реформи 1861 року, коли було ліквідоване кріпосне право, село стало розширюватись, бо сюди прибували селяни з інших сіл і поселялися на колишніх землях єпископа.

     Не краще було життя селян після реформи. Одягалися вони тільки в домотканий одяг: полотняні сорочки і грубі вовняні сермиги, на ноги одягали личаки з липової кори, на голові – солом’яні брилі.

     Основним заняттям селян було землеробство. Сіяли зернові, горох, коноплі, ріпу, городину. Тягловою силою були воли, розводили худобу, домашню птицю. Поширені були селянські промисли: бортництво, ткацтво, вишивання, лозоплетіння, а також мисливство, рибальство. На річці Луга було два млини. Про важке життя селян свідчать і походження прізвищ: Біда, Бідняк,

     Послєднік. Переважна більшість селян була неписьменною, не було ніякої медичної допомоги.

Значні для села історичні події.

     У кожного народу є свої святині, які він береже і цінує. Сьогодення підштовхує українців піднімати з руїн, відроджувати та оберігати кожну цінну пам’ятку, котра свідчить про власне історичне минуле, стверджує про існування древнього народу – українців.

     Історично важливим місцем, з яким пов’язано чимало визначних подій, є урочище Прощаниця.

     Про славний Завидівський ліс сьогодні можна прочитати у виданнях з історії повстанського руху.

     У кожного своя дорога до храму…Нелегка, навіть якась загадкова, історія Божого храму в Завидові. З великим зусиллям жителі збудували першу церкву, та її спалили у Першу світову війну. На кладовищі стояла маленька капличка. Та на жаль її також спалили. Селяни знову взялися за будівництво нової церкви. Вона була побудована біля сучасного будинку школи. Але на превеликий жаль новий храм спалив грім. Йшла Друга світова війна…. Нелегкі випробовування випали на долю жителів села. Майже все село було спалено фашистами.

     Але віра людей була настільки сильною, що вони взялися за будівництво в 1942 році нового храму. Ініціативу будівництва на себе взяв Шинкарук Петро. Йому допомагали Луцюк Василь, брати Тишківські, Гань Карпо, Послєднік Микита, Іщук Михайло, Кузьмич А., та інші жителі села. І завдяки зусиллям завидівців 1947 році постала велика  красива церква Іонна Богослова.

    У 2007 році жителі села святкували  60-ту річницю свого храму. На престольний празник  9 жовтня  Божий храм  відвідав владика Михаїл.

     З ініціативи  Секунди Івана, матеріальній допомозі його та інших благодійників, громада села  відремонтувала храм. Зроблено благоустрій біля церкви. Велика заслуга в цьому отця Володимира. За заслуги на шляху до духовності отець Володимир та Секунда Іван Андрійович нагороджені Благословенними грамотами.

Освіта

     Школу в Завидові було відкрито в 1885 році. Це була однокласна, церковно-приходська школа. Будівництво здійснювалось громадським коштом.

     Багато відомостей про організацію шкільної справи зібрано одним із перших учнів школи Парадухою Григорієм Федотовичем.

     В школі навчалося до 30 учнів. Під час сільськогосподарських робіт навчання відвідувало менше дітей (були зайняті с/г роботами).

     Приймали в школу дітей 9-10 років. Не вистачало письмового приладдя. Писали на липових дощечках білою крейдою. Пізніше з’явились грифельні таблички, не вистачало підручників. Перші навчальні посібники були завезені в кінці 80-х років невідомим чумаком з м.Катеринослава.

     В школі навчали письма, читання, закон Божий, арифметику. Після трьохрічного навчання учні складали екзамени. Але їх витримували не всі учні. Так, наприклад, в 1894 році з 36 учнів екзамени склали лише 2 учні.

     З числа діячів шкільної справи в пам’яті жителів села збереглися імена церковно-служителів Купріяна Дядіо, Афанасія Воловича, які навчали сільських дітлахів з перших років створення школи. Особливо цінують заслуги вчителя Атаєвича (ім’я невідоме).  Він закінчив духовну семінарію, був дуже близьким до народу, надзвичайно любив сільських дітей. Все своє життя присвятив справі освіти. Згадуються в пам’яті старожителів такі вчителі: Бохмут, Грибовецький, Грушка, Шкорубський, Штуль (працювали напередодні Першої світової війни). Під час Першої світової війни приміщення школи було пошкоджене. Але жителі, повернувшись з евакуації взялися за відбудову школи, в якій навчалось ще не одне покоління завидівців. В 1925 році силами громадськості збудовано новий будинок школи.

     Важким тягарем для народу лягли роки Другої світової війни. Завдяки зусиллям жителів навчання з великими перервами велось навіть у воєнні роки. З повагою жителі згадують вчителя Кубіта. В роки німецької окупації село майже повністю було спалене.           Підпалили фашисти і уцілілий будинок школи. Ризикуючи життям, житель села Парадуха Григорій Федотович погасив вогонь і врятував будинок школи. Зазнав будинок пошкоджень і вдруге, під час бомбардування, але вцілів.

     З 1958 року в школі працювали такі вчителі: Зубенко Катерина, Велк Валентина Йосипівна, Ісакович  Микола, Стернійчук Олексій – був директором школи. Вчителем працювала його дружина Ольга, Атлас Олександр Іванович, Атлас Анатолій Іванович і його дружина Марія Василівна, Солошенко Микола, Сошинська Станіслава, Шакула Полікарп Михайлович і Ольга Кирилівна,  Ткаченко Віра, Мазурок Віталій, Мазурок Петро, Черга Маргарита, Гербич Галина, Романюк Галина Романівна.

     З 1955 по 1973 рр. школу очолював Олійничук Іван Костянтинович. В цей час працювали такі вчителі: Ганна Іванівна – його дружина, Гань Ліда Іванівна, Вовчук Галина Василівна, Яйцо Володимир Миронович, Лабунський Петро Йосипович і Олена Вікторівна,  Бачинська Валентина Ксенофонтівна, Парадуха Марія Василівна, Бегляк Надія Матвіївна. З великою повагою згадують жителі села Івана Костянтиновича як мудрого керівника, господарника, досвіченого педагога, добру і щиру людину. Він багато зробив для розвитку освіти села, з його ініціативи в 1961 році було побудоване нове приміщення школи.

     Збереглися світлини, зроблені Іваном Костянтиновичем про шкільні будні тих часів.(фото № 7, в центрі І.К. Олійничук).

     Добрий слід залишили в розвитку освіти подружжя вчителів Бобох Олена Андріївна та Бобох Анатолій Павлович, Стаднік Валентина Петрівна (на жаль,вони вже відійшли у вічність), Грінченко Олена Миколаївна, Послєднік Марія Василівна.

     Багато зробив для розвитку фізкультури і спорту директор школи, вчитель фізкультури Шинкарук Антон Петрович (1986-2002 рр.). З його ініціативи було збудовано силами вчителів, учнів, батьків приміщення школи (зараз в ньому знаходиться дитячий садок).

Видатні постаті села.

     Історію кожного міста і села творять люди. Завидівці протягом століть творили свою історію. Кожне покоління вносило свій вклад в розвиток села: будували , творили, захищали в роки лихоліть.

     Завидівці працьовиті, щирі, з відкритою душею, скромні люди. Особливо хочеться розповісти про свого земляка – Секунду  Івана Андрійовича – щиру, добру, завжди готову допомогти людину.

     В 1972 році Іван Андрійович закінчив Вольське вище військове училище тилу. Після закінчення перебував у групі радянських військ в Німеччині.

Далі різні військові частини:

1983 – 1986 – Ленінградська академія тилу і транспорту;

1986 – 1989 – заступник командира бригади в Туркменістані;

1994 – 1995 – начальник служби Прикарпатського військового округу;

1996 – заступник командуючого армії в Житомирі;

1996 - 2004   - начальник Головного управління, Центральний апарат Міністерства Оборони України.

В 2001 році присвоєно звання генерал-лейтенанта.

     І де б не бував Іван Андрійович, він ніколи не забував про своє рідне село, односельчан. Він завжди живе проблемами села, його жителів, зустрічається з ними, є ініціатором багатьох добрих справ. При сприянні і допомозі Секунди Івана Андрійовича в селі Завидів по вул.Підлісній прокладено дорогу, в селі проведено газ, відремонтовано церкву, посприяв будівництву школи. Ін зажди порадить, підтримає. Це людина з відкритою і щирою душею.

     Яйцо Володимир Миронович. Народився в 1921 році в с.Стенятин Сокальського району Львівської області.

     Свій бойовий шлях почав 28 липня 1944 року. Підготовку пройшов в 8-му запасному полку, а служив в 574 стрілецькому полку. Брав участь у боях на території Західної України, Польщі, в районі міст Заршин і Санок. Проходив важким бойовим шляхом через Дукельський перевал у горах Карпатах. Брав участь у боях на території Чехословаччини. У районі міста Бельци йшов у лобову атаку. Був поранений. В повоєнні роки закінчив Львівський університет. Працював вчителем географії в Завидові.

     Бойко Григорій Прокопович (народився 1892 року в с.Копитів Локачинського району, Волинської області).  Про цього лікаря писали не лише в Завидові, а й у всіх куточках України. Свого часу про нього писала навіть центральна преса в Москві. Дитинство і шкільні роки пройшли в Копитові. Після закінчення початкової школи на відмінно, поступив в Житомирську чоловічу гімназію, де поряд з українською вивчав польську мову. З 1911 по 1916 рік навчався в Одеському медичному інституті. Служив в царській армії в Бессарабії з 1916 по 1918 рік. Після армії перехворів тифом. У 1919 році став вільно практикуючим лікарем с.Рафлівка до 1927 року. До 1939 року працював  лікарем в с.Берези у Білорусії. З початком Другої світової війни повернувся на Волинь в с.Завидів. Під час війни лікував поранених, місцевих жителів. Після визволення України у 1944 році організував Іваничівську районну лікарню, де пропрацював головним лікарем до 1948 року. До останніх днів працював приватним лікарем  с.Завидів. Слідами батька пішов його син Бойко Віталій Григорович, який працює завідувачем приймального відділення Волинської обласної клінічної лікарні.

Туристсько-краєзнавчі об’єкти.

     За давньою традицією 22 травня, на релігійне свято Миколи, кожного року на урочищі Прощаниця відбувається поминальна панахида.

     З 1996 року щорічно у травні в урочищі проводять свої збори молоді козаки Волині. Їх у нашому районі понад 300 з 23 шкіл району.

     Назва урочища походить від слів «прощання», «прощення», «примирення». На цьому місці селяни з навколишніх сіл благословляли на визвольну війну  козацьке військо, своїх синів, чоловіків, братів. Тут клялися на вірність Українські січові стрільці. Сюди приходили присягати Україні вояки УПА.

     За свідченням легенд, на цьому місці в XVII столітті загін запорізьких козаків врятував від смерті і неволі,  змагаючись у бою з татарами, польських вояків. Прощаючись з козаками і дякуючи за спасіння, вони поклялися, присягнувшись хоругвами, у вічній дружбі. Після вдалого бою стомлені козаки вирішили стати табором на ніч над джерельцем. Підступні ж польські вояки опівночі, коли козацький табір заснув, напали на нього і вирізали воїнів.  Тоді ж над джерельцем усіх захоронили.

     У перші дні Великої Вітчизняної війни в урочищі Прощаниця базувався штаб 124-ої стрілецької дивізії під командуванням Г.І.Жилякова. дивізія вела бої з гітлерівцями у районі с.Милятин. У найкритичніший момент, коли гітлерівці готувалися зламати оборону дивізії і розгромити штаб, Г.І.Жиляков повів бійців у контратаку і загинув. Йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

     У роки Великої Вітчизняної війни у Завидівському лісі базувалися відділи УПА. Влітку 1943 року німці проводили тут каральну акцію, в результаті якої загинуло чимало людей. Серед них – 47 вояків з куреня Мирона. Вони загинули у жорстокому бою з фашистами і захоронені на Прощаниці.

     Ще одну акцію проти УПА провели окупанти в Завидівському лісі 13 жовтня 1943 року, під час якої в оточення потрапила під старшинська школа УПА, яка діяла на території Завидівської лісничівки.

     Після проголошення України незалежною цікавість до даних подій зросла і вона почала вивчатися. У 2001 році в урочищі було побудовано і освячено капличку. 14 жовтня 2002 року відкрито пам’ятний знак на братській могилі.

Сучасний стан.

     Зараз село живе своїми проблемами і турботами. В селі діє медпункт, відділення зв’язку, в 2007 році відкрито дитячий садок, Будинок культури, бібліотека. В 2003 році відкрито нову школу, яку було побудовано державним коштом. На даний час в школі навчається 47 учнів, очолює шкільний колектив Семинська Таїса Миколаївна. Село газифіковане.

 

gromada.org.ua

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь