Павлівська громада
Іваничівський район, Волинська область

с. Трубки

ТРУБКИ

 

Анкета населеного пункту

      Перша писемна згадка  про село датується  1407 роком, більш розширено у 1577 році. Існує декілька версій походження назви села основні:          

1)походить від музичного інструмента – труби;

2) територія села колись належала графу Трубецькому.

Село Трубки знаходиться на південному заході  Волинської області, на північному заході України.

Віддаленість від районного центру – 18 км., від обласного – 86 км.

Вступ

                                                                     «Ми вічно боремось за правду.

                                                                   Встаємо з пеплу забуття .    

                                                                        Хто ми такі? Чого ми прагнем?

                                                              У чому наше майбуття?»

В. Ребрина

     Волинь – це земля, овіяна легендами сивої давнини, звеличена пам’ятками , що нагадують про боротьбу й відвагу наших предків, земля звитяги могутнього Галицько-Волинського князівства, край похмурих лісів синьооких озер, гаїв і долин,  тихоплинних і стрімких рік. А ще волинська земля – це міста і села з древньою історією та щирими мешканцями.

     Село Трубки, Іваничівського району, Волинської області розташоване в мальовничому куточку поліського краю. Трубки зелена казка України.

     В старовину село належало до Руси – України. Від ХІІІ століття воно належало Великому Князівству Литовському, а з ХV століття – Польщі, від 1939 року – до УРСР.

     Перші писемні згадки про село в архівних документах, історичних довідках йдуть ще з кінця ХV століття. В одному з джерел було сказано, що у 1407 році воно було передано Іллі Вятковичу на вічне володіння за відмінну службу князеві литовському Вітовту.

     Уже в 1557 році знаходимо більш розширену згадку. На той період Трубки входили до Порицької волості Луцького повіту і належали княгині Трубецькій. Питання хто така княгиня Трубецька має декілька, має декілька варіантів відповіді. Це не російська княгиня, швидше – одна з дочок князя Олександра Трубецького ( він же Порицький ), який, очевидно, передав село як посаг з нагоди одруження.

     Знаючи кількість димів у селі, на 1577 рік їх було 5, дослідники припускають приблизну кількість жителів. Спочатку вона коливалась в межах 30 – 50 осіб.  На 1629 рік в Трубках мешкало орієнтовно 186 – 310 селян, володів, на той час, селом Стефан Порицький, син Олександра Олександровича Порицького, який пізніше передає село Трубки на тимчасове утримання (оренду) Анні Остроговій.

     На рубежі ХІХ – ХХ століть Трубки входили до Луцького повіту. На цей час тут було 52 будинки і 310 мешканців, а також водяний млин потужністю 8760 пудів річного продажу.

     Село Трубки, як і будь-який населений пункт має свою історію. Ця історія пов’язана насамперед з різнобічною діяльністю його поселенців. Про це говорить і сама назва села. Існує кілька легенд походження назви нашого населеного пункту. Одна з них розповідає про те, що перше поселення людей виникло поблизу річки Стрипа, яка і зараз протікає неподалік від села.

     Навколо села ріс великий ліс. Селяни розводили різноманітну худобу, птицю, вирощували городину. Вони дуже потерпали від нападу хижих звірів, особливо по ночах. Люди різноманітними способами намагалися боротися з хижаками, та нічого не допомагало. Та ось вартуючи біля лісу, хтось із хлопців зробив трубу із кори дерева, мабуть тоді і зародилась ідея, що звірів можна відлякувати за допомогою труб. Селяни поставили варту в трьох місцях: на початку в середині та в кінці села. По черзі люди ходили щоночі вартувати село. Під час небезпеки вони трубили в труби, сповіщаючи село про небезпеку і відлякуючи тим самим диких звірів. Їх називали трубачами, а село згодом назвали Трубки.

     В іншій легенді розповідається, що на місці теперішнього села ріс густий дрімучий ліс. Одна єдина пряма дорога пролягала через цей ліс, вона немовби нагадувала довгу  пряму трубу. З часом обабіч дороги почали селитися люди. Так виникло перше поселення і люди, які приїздили в це поселення говорили, що сюди ідеш як у яку «трубу». Від цього і пішла назва села Трубки.

     Існує ще одна легенда в якій йдеться про те, що назва села походить від прізвища графа Трубецького. Колись давно волею цариці Катерини було подаровано графу Трубецькому землі, що розташовані на березі річки Стрипа, з густим лісом, який багатий на різну дичину, а болотистий берег річки – на перелітну птицю. Це було гарне місце для проведення графського дозвілля.

     Потім ці володіння захопив граф Чацький. Відтоді і появилось поселення кріпосних людей в с. Трубки. Значно пізніше граф Чацький продав частину лісу німцям, а південна частину села (землі) була продана селянам. З часом село збільшувалось, орної землі не вистачало і люди почали використовувати незаймані землі. Вирубували чагарники, корчували ліс, тому й назвали урочище «Корчунгом». Воно і сьогодні так називається ( від слова «корчувати» ). Північну частину села, більш родючі землі, граф розпорядився засадити лісом. Весь свій маєток ( Порицьк, Трубки, Самовілля ) граф подарував своїм нащадкам: Олі і Марисі – звідси і назви Оліндерня і Марисіна.

     Неподалік від села було декілька озер. Вони давно заросли, але назва лишилася  і по сьогоднішній день «Озірці».

 

Значні для села історичні події

     Важливою історичною подією для села є відкриття школи. Спочатку в селі Трубки своєї школи не було, діти відвідували церковно-приходську школу в с.Грушів, яка діяла з 1894 року.

     В 1913 році з ініціативи громади села і його старости Ярчука Йосипа була відкрита школа в хаті Тимощука Леона (на корчунку). Ця школа проіснувала до 1926 року . Потім на кошти громади було побудовано школу в центрі тодішнього села Трубки. Першою вчителькою з 1930 року стала пані Ванда. Навчання проводилося польською мовою.

     Великим страшним горем для жителів села Трубки, як і для всієї України була радянсько-німецька війна 1941-1945 рр., адже вона своїм страшним крилом торкнула кожну родину невеличкого села Трубки. Спочатку треба було пережити страшні роки окупації. Однією із трагічних сторінок років окупації було нещадне винищення фашистами жителів з сіл: Трубки, Кучків, Милятин, Грушів та іншої округи. Вічний спочинок знайшли вони на межі сіл Кучків та Трубки. Зараз на місці розстрілу встановлено пам’ятний знак представниками Єврейської влади.

     Під час німецької окупації навчання дітей не проводилось,

      Після звільнення у 1944 році волинського краю та всієї України пройшла мобілізація на фронт. В діючу радянську армію було призвано 40 чоловік з села,  із них повернулося 16 чоловік, 24 – впали на фронтах смертю хоробрих. Багато вдів залишилось після війни чекати своїх суджених.

     Свою частку у визволенні рідної землі від ворогів внесли і вояки УПА із села Трубки. Активними борцями були: Богун Павло Іванович, Тимощук Панас Панасович, Тимощук Ганна Панасівна та Шостак Йосип Гордійович, які мали тісний зв’язок із чітко налагодженою сіткою ОУН – УПА із с. Грушів, с. Милятин та іншими навколишніми селами. Більшість з них загинули у боротьбі, а решта були репресовані та ув’язненні на різні терміни.

     У 1946 році в Трубках не було села, як такого. Був хутір, який налічував 85 дворів. Не було клубу, ніхто не чув у ті роки пісні, веселого слова, жарту – ніби війна, ніби немає людей. Тільки звечоріє – рядна, запілки на вікна, замок на двері. Боязко. На ліс хто зиркне – зітхне важко: «Чи ж довго так буде?» - подумає, але не скаже в голос. Боїться. А чого? Бандитів боїться.

     І раптом у село приїхало дівча з матір’ю аж з Житомира  - заговорило, заспівало. Це була Оля Заєць, культпрацівниця, комсомолка, яка приїхала піднімати культуру в повоєнні роки. Спочатку Петро Крижанівський зі своєю скрипкою на шкільне подвір’я прийшов, а там і молодь потягнулася за Олею. Вона зуміла заагітувати і організувати, а Микола Богун віддав частину свого приміщення під клуб.

     Та Оля по кілька разів на день забігала до голови сільської ради Григорія Констянтиновича з проханням «потрібний клуб». І знайшлось приміщення, хоча й старенька хата , - а все ж було радості. З допомогою місцевої молоді зробили ремонт. Отут сцена, отут зал, а тамдечки бібліотека. Тісненько. А в душі заповітна мрія «розжитися на новий будинок культури». Не багато часу пройшло, десь біля року, як Оля почала працювати секретарем сільської ради і завідуючою клубом, а скільки справ зроблено. Є свій струнний оркестр: дві скрипки, дві гітари, балалайка, гармошка. Збирає молодь гроші на акордеон. На сцені ставилися вистави «Наймичка», «Украдене щастя», «Безталанна». Виступала Оля і з лекціями перед односельчанами про колгосп, агітувала вступати у комсомол. І тут було досягнуто певних результатів.

     Та не всім подобалась активність та дієвість Ольги Заєць. Стала вона жертвою банди нелюдів в людській подобі. 17 червня 1948 року її понівечене тіло, на якому було аж 12 ран, знайшли у «Заграничному» лісі, прикрите сосновим гіллям. Чотири дні знущалися бандити над нею: крутили руки, рвали коси, плювали на лице. Хотіли, щоб заяву писала , щоб зреклася комсомолу. На те нічого не сказала, лише усміхалась.

     1948-1949 роках почав утворюватися колгосп. Від селян забирали стодоли, коні, вози, плуги, борони все в колгосп. Першим головою колгоспу був Кошуба, а головою сільської Ради – Ярчук Кузьма.

     Починаючи з 1949 року у селі почала діяти с/г артіль «Іскра». Відновилось навчання в школі. Вчителями були: Марчевський (з початковою освітою), Охтирська Віра Сергіївна, Коцур Феодосій Степанович.

     В 1958 році школу в с. Трубки очолює Шакула Полікарп Михайлович, який був направлений сюди разом із своєю дружиною Ольгою Кирилівною.

     Йшли роки …   Село розбудовувалося, люди стали жити заможніше. У 1968 році   збулась заповітна мрія Ольги Заєць. У селі збудували великий будинок культури, який назвали її іменем . Також на її честь було названо центральну вулицю села.

     На відкриття будинку культури була запрошена дочка Ольги Заєць, Ганна, якій на момент смерті матері було півроку. Одночасно було встановлено обеліск на могилі Ольги Заєць.

     Починаючи з 1968 року було побудовано в селі медичний пункт, бібліотеку, будинок побуту.

     В 1970 році в селі було побудовано нову школу, яка діяла до 2001 року, як початкова. А з 2001 року Трубківська школа була реорганізована із початкової у неповну-середню – дев’ятирічну. Педколектив школи очолив Поліщук Григорій Іванович.

     30 вересня 1995 року стало важливою подією для жителів села, адже в цей день було освячено новозбудований церковний храм Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Храм підпорядковується Київському патріархату.

Видатні постаті села

     Село Трубки славиться своїми жителями, які не покладаючи рук працюють чи то в полі, чи де інде. Кожен житель села є неповторним і лишає свій слід в історії села.

     Відомою постаттю нашого села є  Шакула Полікарп Михайлович, який присвятив своє життя дітям, майбутньому поколінню, пропрацювавши 46 років на посаді вчителя початкових класів, з них 40 років був директором школи в с.Трубки .

     Народився Шакула Полікарп Михайлович 8 березня 1933 року в с. Литовеж Іваничівського району. Закінчив Литовежську семирічну школу і Грибовицьку десятирічну, а в 1949 році поступив на заочне навчання у Луцьке педагогічне училище.  Під  час  навчання  в училищі,  працював  піонервожатим  у  школі       с. Литовеж. В 1952 році, закінчивши училище, працював вчителем в школі с. Литовеж, а в 1953 році був переведений у семирічну школу с. Завидів. Там зустрів свою другу половинку – Черній Ольгу Кирилівну, родом з с. Пустоварівка Київської області, яка теж була направлена на роботу в школу с. Завидів після закінчення Корсунь-Шевченківського училища. У 1954 році справили весілля, а в 1955 році народився син –  Віктор. Пропрацював Шакула Полікарп Михайлович у с. Завидів 5 років. І в 1958 році був переведений директором у початкову школу с.Трубки. Сільська школа знаходилася у старенькій хаті, де було мало місця. Чимало зусиль і важкої праці вклав Полікарп Михайлович у будівництво нової школи, яка була дуже потрібна. В 1958 році було відкрито нову початкову школу, де продовжує працювати директором до 1998 року.

     Під час роботи у школі активно займався художньою самодіяльністю, разом з Ольгою Кирилівною організовували виступи і їздили на конкурси в район.

     На даний час має двоє дітей, четверо онуків і шестеро правнуків. Любить розповідати своїм правнукам про роботу у школі. І хоча уже літа не молоді і здоров’я не має, але завжди охоче приймає гостей і ділиться своїми спогадами.  Школа для Полікарпа Михайловича завжди була світлицею, в якій він передавав свою любов до знань учням. Його онук, Шакула Руслан Вікторович, працює директором школи в с. Будятичі.

     Життя розкидало наших односельчан у різні куточки країни. Але серцем чуйним і своїми думками вони залишилися з рідним селом. А лише випадає вільна хвилина – линуть спішать до рідного порога. І скільки б не було років селу його завжди будуть любити його жителі. Село існує доти, доки живуть його мешканці.

Туристсько-краєзнавчі об’єкти

     Трубки – зелена казка України. Хто хоч раз гостював у нашому селі, той переконався у справедливо цих слів. Сріблиться, б’ється дзвінко об стрімкі береги і розсипає сонячними бризками чисті хвилі річка Стрипа.

     Річка Стрипа, яка протікає біля села, є притокою річки Луги. На її берегах випасають худобу, косять сіно, а ще тут є значні запаси торфу. Джерело, яке живить річку, розташоване на в’їзді в село, ще в давні часи до нього приходили полоскати речі мешканці села, прибігали пити воду дикі тварини кабани, козулі, лосі. Тепер навколо джерела ростуть верби та клени.

    Ліси, які обступили село з півночі на захід є не тільки місцями збору грибів, ягід, березового соку, а й місця відпочинку жителів села. У лісі ростуть сосни і ялини, дуби і граби, вільхи і ліщини.

    У лісі є чудове озерце під назвою Озірці! У ньому можна зловити рибу, а недавно його облаштували бобри. З цікавістю його відвідують мешканці села.

    Пройдіться стежками лісу, вдихніть п’янкого смерекового, соснового, дубового повітря – і ви обов’язково приїдете ще раз до нас на гостини.

Сучасний стан села

     На даний час в селі Трубки знаходиться 109 дворів, проживає 446 людей. Село складається з двох вулиць: Вереснева та Ольги Заєць. Усі жителі села є одноосібними селянами, які мають підсобне сільське господарство.

     На території села є школа, яка складається із двох приміщень. В центральному приміщенні навчаються учні старших класів, а в другому – молодші класи. Загальна кількість  учнів становить – 67. Навчанням і вихованням дітей займається молодий творчий колектив із 16 вчителів.

     Сьогодні очільником педагогічного колективу є  Конопко  Лілія Климівна, яка дбає за  комфортне існування школи. За час її керівництва у школі було замінено покриття будівлі,  поставлено нову огорожу, встановлено санітарні кімнати, зроблено ремонти у класних кімнатах.

     З часу існування реорганізованої школи зі стін навчального закладу отримало путівку в життя  158 випускників, з них 26 з відзнакою. Два випускники повернулися працювати у стіни своєї школи.

     У тісній співпраці зі школою працює керівник будинку культури –  Шкарадюк Наталія Святославівна. Учні школи та педагогічний колектив беруть участь у відзначенні державних свят, розвитку культури села.

     Окрасою села та центром духовної культури й освіти є церковний храм Святих Віри, Надії, Любові та їх матері Софії.  Настоятелем храму є отець Мельничук Сергій. 27 вересня на свято Воздвиження Чесного Хреста було встановлено на початку села Хрест-оберіг(Фото 4). Його освятив протиієрей Ярослав та священик місцевого храму. При  цьому були присутні жителі села, учні школи та жителі окружних сіл.

     У селі  давно діє релігійна община п’ятидесятників, яка має свій молитовний будинок.

    Також у селі працює ФАП, продовольчий магазин.