Павлівська громада
Іваничівський район, Волинська область

с. Топилище

ТОПИЛИЩЕ

Анкета населеного пункту

     Про перші історичні часи нашого краю ми маємо мало матеріалів. Історики твердять, що в VI ст. в межах теперішнього Володимир-Волинського району жили наші предки дуліби. «До нас дійшли назви слов’ян, що жили цілком чи тільки частиною на теперішній Волині: волиняки, лугани, дуліби, бужани» ‑ так пише історик Т. Антонович в 1918 році.

     Перші згадки про села, які входять до складу Іваничівського району, припадають на XV-XVI ст.

     З архівних документів відомо, що перші згадки про село Тополище (Топилище) згадується з 1570р.: Топиліще – 1583р., село біля річки Луги, Володимирського повіту, при дорозі з Порицька до Білополя. Згідно поборового регламенту Володимирського повіту 1570 р. пан Олександр Порички вносив 10 дворів, 17 огородів. 

       Знаходиться село Топилище на південному заході Волинської області, на північному заході України.

 

Вступ

Я народилась у співочому селі,

В співочому краї, серпанком обвитим,

Де трави шепочуть, співають гаї,

І пахне колосся, сонцем залите.

Я знаю, як гупають груші в саду,

Про що розмовляють зорі у тиші,

Як в озері хвилі вигойдують пісню нову,

А музика та чарує й колише.

І зорі, і хвилі, верби і трави пахучі,

О, скільки знають моїх таємниць!

Назавжди мені вони в душу

Непомітно підкрались, зі мною зрослись.

І. Мірчук

      Достовірних даних про назву села не збереглось, але за розповідями старожилів села, ймовірно, що назва с. Топилище пішла від слова «топитися». Бо на правому березі річки Луги в її заплаві, де і розкинулось село ,було драговисте місце, де багато перехожих через річку від сусіднього села до нашого загрузали  попідруки і грузли з головами в цій маді, ось і звідси пішла назва Топилище. Наша земля спочатку перебувала під владою литовського князівства, а в XVI ст. перейшла до складу шляхетської Польщі. В кінці XVIІ ст. разом з усією Західною Волиню увійшли до складу Росії.

     Мінялися гнобителі, а гноблення селян залишалося. Величезної шкоди завдала нашому краю Перша світова війна. Було зруйновано багато сіл, в тому числі і наше. Все населення з нашого села було вивезене у Воронежську і Катеринославську губернії.

     Не стало краще і життя наших селян і при панській Польщі ( в 1914 – 1939 рр.). 20 вересня 1939 р. частини Червоної армії ввійшли на територію району. «Нові визволителі» принесли нові страждання людям. Люди ,замучені важким підневільним життям, вірили новій владі.

     Почали створюватися колгоспи. Важкі були для нашого краю і воєнні роки (1941 – 1944 рр.). Мобілізація на фронт, жорстокі бої в перші дні війни, розстріли і катування німцями і радянськими працівниками НКВС тих, хто любив Україну і хотів бачити її вільною, незалежною, не хотів коритись ніяким чужоземцям.

     Відгриміла війна. Здавалось, настало вільне, щасливе життя. Таким воно і змальовувалось. Створювались колгоспи. Тепер ми знаємо правду  про ті «щасливі часи». «Розкуркулення» відриває від родючої землі  справжнього господаря, людей, які любили землю, з любов’ю її обробляли. Тому і стали «ворогами народу», яких вивозили в Сибір, Казахстан.

Значні історичні події

     Важливою історичною подією для селян стало створення колективного господарства. Почалося це навесні 1948 року, першим організатором колективного господарства був односельчанин Федорук Олександр Данилович. Він був першим головою колгоспу. На заклик про створення колективного господарства відгукнулися селяни. І відразу поступило 27 заяв. Першими подали заяви такі селяни як: Приступа Максим Стахович, Яйчук Степан Федорович, Федорук Федір Данилович, Оранський Олексій, Гринюк Дмитро, Гринюк Гордій, Приступа Василь, Богуш Кіндрат, Богуш Григорій та багато інших. Протягом 1948 – 1949 рр. всі жителі вступили в колективне господарство. Тоді нараховувалось 160 дворів.

     З перших початків колгосп організувався на 30 пар коней. Кожний хазяїн здав по парі коней, кінні плуги, борони, вози, культиватори. Правління колгоспу розміщалося в будинку Гринюка Андрія Лукича. На загальних зборах колгоспу було присвоєно назву імені Щорса, героя Громадянської війни.

      Першим бухгалтером колгоспу був Скварка Михайло Гнатович, комірником Романюк Дмитро Андрійович, завгоспом Богуш Кіндрат, бригадиром рільничої бригади був Шмигель Зіновій.

      На території села Топилище було створено сільську раду. Першим головою Топилищанської сільської Ради був Зінчук Дмитро Йосипович, секретарем- Павловський Харитон.

      І так почалося нове життя нашого села. Сільськогосподарські роботи з перших років існування колгоспу виконували ручними знаряддями праці. Сіяли з допомогою коней, плуга, збирали серпами, молотили кінними машинами хазяїв. Пізніше одержали лукомотиви. Середня урожайність зернових культур становила 12-16 центнерів з гектара.

      Школа колись була в звичайній старенькій хаті. Діти не мали уяви, що таке шкільна форма, галстуки, значки, ходили в школу  в тому, що мали.

     До невпізнання змінилось обличчя нашого села, а в цілому колгоспу у 60 роках. На місці старих солом’яних хатинок з’явилися добротні будинки, криті бляхою. Замість гасової лампи  в будинки проникла електролампочка. Хліви муровані і під бляхою та шифером. Поступово колгосп став економічно могутнішим.

     В 50-60-х роках почали застосовувати машини і трактори. Головою колгоспу був Шевчук Степан Карпович. Вже в 1970 році в колгоспі налічувалось: одна рільнича бригада, одна ферма, 619 членів колгоспу. Всього землі 1391 га, в тому числі, сільськогосподарських угідь-1237 га, ріллі-960 га, посівна площа-960 га.

     Гордістю села стала нова восьмирічна школа, побудована в 1967 році. У 80 роках був побудований дитячий садок. В особистому використанні колгоспників легкові автомобілі, мотоцикли.  Те, про що могли мріяти ,стало реальністю. Все це є результатом важкої праці колгоспників і досягненням колгоспу. Всі роботи майже механізовані. Тракторний парк щороку поповнюється потужною технікою, тракторами, комбайнами «Нива» і «Колос» та іншою сільськогосподарською технікою.

     В 70-х роках головою колгоспу обрано Вольського Я.Д., головним агрономом був на той час Груй Є.С., бригадиром Степанюк І.М., бухгалтером Ярощук А.Ф.

    На 1986 рік в колгоспі є 28 тракторів, 7- зернових комбайнів, 4- сило збиральних, 3-бурякозбиральних комплекси, 15- вантажних автомобілів, 8- тракторних причепів, пожежна автомашина та автобус.

    В результаті вдалого використання органічних і мінеральних добрив та сумлінній праці колгоспників, значно збільшився урожай всіх сільськогосподарських культур. Середня врожайність зернових становить 45-50 центнерів з гектара, цукрових буряків - 480 центнерів, картоплі – 250 центнерів з гектара, овочів – 180 центнерів. Таким чином,зміцніла кормова база колгоспу, в результаті чого підвищилась продуктивність  тваринництва. Виробництво продуктів тваринництва в 1986 р. за 9 місяців становить 5188 ц. молока, 744 ц. – м’яса. Як результат самовідданної  праці-нагородження передовиків виробництва орденами, медалями і подарунками .Серед них- герої соціалістичної праці,передові доярки колгоспу Ткачук Секлета Іванівна і ПриступаОксана Григорівна.

      Керував колгоспом з 1976 року Приступа С.П. Головним бухгалтером був Ярощук А.Ф.,бригадиром тракторної бригади Шлапак В.С.

      У 2002 р. Приступа С.П пішов на заслужений відпочинок, і до керування приступив Острашевський Я.А.

     Податкова наклала великі податки. Люди почали забирати земельні та майнові паї. До 2006 року розпалася майже вся ферма. Колгосп припинив існування.

      В селі Топилище в 1990 році була створена сільська Рада, до того часу ми були у складі  Риковичівськаї сільської Ради. Головами сільських Рад були:

     1990-1995 р. – Зеленко Микола Іванович;

      1995-2001 р. – Приступа Марія Дмитрівна;

      2001-2006р. – Цюприк Степан Олександрович;

      З 2006 року очолив сільську раду Приступа Олександр Михайлович,який на даний час є в.о.старости села.

     Незмінним секретарем є Ярощук Людмила Миколаївна.

Освіта

Рідна школо – колиска знань,

Мрій дитячих і сподівань.

Я ніколи тебе не забуду,

Хоч далеко у світі я буду.

Рідна школо моя, вчителі,

Я вклоняюсь вам до землі.

       Як свідчать архівні документи школа в селі Топилище була відкрита в 1907 році. На цей час у селі проживало 532 жителі і з них було 45 дітей шкільного віку. Відстань від села до школи була 3 кілометри. Діти навчалися в окремих будинках. З розповідей старожилів відомо, що у школі було 4 класи і одна вчителька.

        Ця школа проіснувала до 1915 року. Потім всіх людей було вивезено у Воронежську область. Через 3 роки люди повернулися назад.

       Під час Громадянської війни школа в селі не існувала.

     І лише за Польщі в 1927 році в будинку Роди Степана Васильовича була відкрита школа (Рода С.В. продав свій будинок і виїхав до Канади). Учнями, які пішли у 1 клас були діти 1918 року народження, а саме:

1.                Кулик Гнат Максимович

2.                Кислюк Пилип Васильович

3.                Ярощук (Цюприк) Марія Тимофіївна

4.                Гринюк Дмитро Матвійович

5.                Савицька Ганна Яківна

      Вчителькою була молода полька Будневська Зося Адамівна. Незабаром вона вийшла заміж до Порицька і на її місце прислали вчительку за прізвищем Михневська (Милевська).

      Школа була початковою (4-річна). Оцінки ставилися: добре, барзо добре, достатечко і недостатечко. За непослушність, за невиконання завдання били лінійкою по долоні.

      В 1931 році деякі класи перейшли в будинок до Франика, бо до школи ходило вже багато дітей і було тісно в попередній школі. Згодом і в цьому будинку було мало місця, то окремі класи вчилися в будинках Ярощука Івана Степановича і Роди Олексія Івановича. Ця школа проіснувала до 1940 року.

В роки війни школа не працювала, а саме приміщення було використане для німецької розвідки.В 1944 році школа була відкрита у будинку Романюка Дмитра Андрійовича, там було вже 6 класів.

       В 1945 році була відкрита Гнативська школа (біля тракторної бригади). Вона була семирічною. Директором був Атлас Анатолій Іванович.

       І лише в 1967 році в центрі села Топилище було побудовано теперішню школу, яка включає 9 класів.

Історія церкви Святого Михайла с. Топилище.

           Михайлівський храм, що на Волині у селі Топилище, почали будувати у 1905 році. Його будувала бригада із Росії. Вони будували разом три церкви. І наш храм був побудований лише у 1912 році.

         Перший батюшка був із Завидова. Згодом, ще до війни, прийшов до нас служити Карвовський Віталій, який служив в Риковичах і: займав в нашому селі, бо була приписна парафія. Він два рази в тиждень ще приходив в школу, проводив уроки, вчив розмовляти та співати по- слов’янськи.

          Служив він десь до 1939 року. Тоді ще був церковний закон і потрібно було ходити до батюшки і робити якусь роботу, а в кінці прочитати “Отче Наш”.

           У війну церква була не закрита ,в ній проходила служба. На той час батюшків присилали різних, тому,що як прийшла радянська влада, вивозили батюшок, знущалися з них. Тоді Карвовський із своєю сім’єю поїхав до Луцька. В 1941-1942 роках служив отець Оніщук, після нього ще було декілька. Деякий час не було нікого. Тоді декілька чоловік підводою поїхали до Луцька і привезли Зимка Євгена. Він служив в 1943-1950 роках.

           Після війни стала вже самостійна парафія. Отець Євген жив в жидівській хаті. Потім ту хату забрали і розмістили там контору.

           В 1950-1952 роках був батюшка Голян із села Загорів Локачинського району. Він служив в Конюхах, але там згоріла церква і він на два роки прийшов до нас служити.

           В 1952-1955 роках служив отець Гутовський Василь. Після нас його забрали до Іванич. Він перший був, хто жив у церковній хаті.

В 1956 році направили до нас батюшку із Маркович Локачинського району Мельничука Олександра Андрійовича. А дяком був житель нашого села Романюк Василь.

         Отець Олександр служив в нашій церкві і жив в церковній хаті, разом із людьми у вільний час працював па полях колгоспу. Він не цурався ніякої роботи. Разом із ним жила і його сім’я. По слідах батька пішов старший його син (Ярошка), який на даний час служить у селі Старопорицьк і його внуки Андрій та Василь,котрі служать в смт. Іваничі.

            У 80-х роках він купив хату в селі Павлівка ,там жив, а служити приїжджав у село Топилище. В 1983 році раптово його не стало. Його знайшли мертвим в селі Біличі. Після смерті Мельничука О.А. , прислали із Сокаля батюшку Думу І. Він спочатку жив у Мартинюка Миколи на квартирі. Потім перебудували хату, він перейшов жити у церковну хату.

           До Топилищанської церкви ходили жителі із села Білопіль Локачинського району. Лише в 90-х роках в них було побудовано свою церкву.

            Прослужив Дума І. до 1993 року. Декілька місяців  був із Нововолинська отець Монах.

       В 1993 – 1996 роках служив отець Ломака. В 1996 році його направили в село Колпитів Локачинського району, де він загинув у автокатастрофі.

           В 1997 – 2004 роках служив батюшка із Іванич Романюк Сергій. У 2004 році отця Сергія перевели служити в Іваничі, а до нас прислали Рижука Миколу. Отець Микола прослужив три роки і у 2007 році переїхав із сім’єю у м. Володимир-Волинський. А в село був направлений отець Віталій. З 2010 року у парафії села Топилище знову служить отець Сергій Романюк.

Видатні постаті села

       Кожна місцевість славиться своєю історією,а історію, як відомо, творять люди. Ось і наші односельчани на протязі багатьох століть творили історію села. Кожне покоління вносило свій вклад в розвиток села.

          Мешканці села Топилище добрі, працьовиті, щирі люди. Хочеться розповісти  про свого земляка – Приступу Олександра Михайловича – щиру, добру, енергійну людину.

        Приступа Олександр Михайлович – в.о.старости села Топилище. Молодий, рішучий, сповнений ідей і задумів. Після закінчення у 1994 році Ковельського медичного училища прийшов працювати у рідне село фельдшером. Завоював довіру, прихильність у людей, віддавши улюбленій справі аж 12 літ. Проте зупинятися на досягнутому Олександр Михайлович не хотів і на місцевих виборах 2006 року, подавши свою кандидатуру на посаду сільського голови,  впевнено переміг.

         З цього часу з’явилася думка у  нового очільника села: поліпшити добробут своїх односельчан, а найперше, гуртом провести газопровід, щоб у домівках було тепло та затишно. Мрія здійснилась у 2009 році. В домівках села запалав голубий вогник.

        Кожен раз, прийшовши на роботу, переживав  сільський голова за будівлю місцевого клубу, яка стояла пусткою в центрі села, а молодь їздила в сусідні села на дозвілля. На місцевих зборах вирішили: за участі молоді, при допомозі сільської ради відновити роботу клубу і у 2010році він гостинно відкрив двері для молоді села .

       Але й на цьому не зупинився енергійний Олександр Михайлович. З  його ініціативи у 2013 році в рамках проекту « Місцевий розвиток, орієнтований на громаду-ІІ» було замінено у місцевій школі всі вікна і двері на енергозберігаючі.

        У 2014 році громада села Топилище  на чолі з сільським головою підтримала кандидатуру Ігоря Гузя на посаду депутата Верховної Ради України, що тепер з гордістю визнає: « Не помилилися! »

        За ініціативи очільника села і при підтримці фонду Ігоря Гузя « Прибужжя» у 2016 році було відкрито спортзал у Будинку культури за участю у мікропроекті « Громада, влада, та бізнес. Разом за ради майбутнього. »

         Завдяки проекту « Вуличне освітлення  - 2016» вулиці села в нічну пору  освітлюються надсучасними ліхтарями також за підтримки Ігоря Гузя.

       Учні і діти дошкільного віку можуть порозважатися, а також відпочити на дитячому майданчику біля школи, який встановлено за сприяння  народного депутата.

     Багато робіт зроблено,  але Приступа Олександр Михайлович не зупиняється на досягнутому. Він активно працює над проектом « Реконструкція адмінприміщення під дитячий садок в селі Топилище  вул. Центральна, 34А Іваничівського району». Вірить,  що все йому вдасться, бо завжди іде цілеспрямовано до поставленої мети і знає, що громада в усьому йому довіряє та підтримує.     

Туристично – краєзнавчі обєкти

     Топилище – окраса нашої місцевості, найрідніша земля. Воно красується своєю природою. Моє село – Топилище древнє, сивочоле, але водночас вічно молоде.

      Окрасою села є школа. Вона хоч і невелика, але дуже красива. Біля школи завжди метушаться діти, які є втіхою і радістю села.

     Красою і гордістю  села Топилище є сільська церква. Вона виблискує позолоченими куполами на всю округу, а мелодійні дзвони кожної неділі закликають парафіян на службу Божу.

     Прикрашає сільську місцевість пам’ятник невідомому солдату, розташований біля будинку культури. На мармурових плитах викарбувані імена топилищан, які загинули на фронтах у часи Другої світової війни. Біля пам’ятника ростуть високі осокори, оберігаючи вічний сон воїнів – земляків.  

      Мандруючи рідною топилищанською землею, потрапляємо до витоку річки Луга. Джерело заховалось поміж верб та кленів. Вода з даного джерела цілюща та прохолодна, вона добре втамовує спрагу.  Річка Луга протікає біля села. Її чисті, сріблясті хвилі милують око та б’ються об береги.  На берегах річки випасається худоба, мешканці села косять сіно.

      Топилище рідне! Ти найкраще з усіх, бо тут живу я, тут мій дім з чорнобривцями край вікна, тут родина велика моя.

    З-поміж усіх багатств найбільшим, на мою думку, є люди – добрі, працьовиті, відверті, щирі. Багатий і духовний світ Топилищ. Його невичерпною скарбницею є мова. У  ній незліченні скарби фразеологізмів.

     Ідучи вулицями Топилищ, зустрічаючись з перехожими, відчуваєш  себе господарем, правильніше сказати – одним із господарів рідного села. Приходить розуміння того, що треба лише плекати, оберігати та примножувати багатства нашого рідного села, адже його процвітання, його майбутнє залежить від мешканців Топилищ.

Сучасний стан села

     На даний час в селі Топилище знаходиться 163 двори, проживає 441 людина. У селі є чотири вулиці: Набережна, Молодіжна, Механізаторів та Центральна. Усі жителі села мають підсобне господарство.

     На території села знаходиться сільський будинок культури, у якому розміщується спортивний зал. Школярі та молодь села є безпосередніми відвідувачами спортзалу. Керівником клубу у селі є Смаль Ірина Василівна.

          Недалеко від школи у центрі села розміщене приміщення загальноосвітньої школи І – ІІ ступеня села Топилище. Загальна кількість учнів у школі – 64. Навчанням і вихованням дітей і займається творчий колектив педагогів.

       Директором школи є Буденко Антоніна Василівна, яка віддається роботі сповна. За її керівництва у школі були замінені вікна та двері, частково замінено опалення,  встановлено санітарну кімнату, щорічно проводиться косметичний ремонт школи.

       За час існування школи отримали атестати 508 випускників, з них 42 з відзнакою. Сім працівників, після здобуття педагогічної освіти, повернулися працювати у стіни рідної школи.

         Із школою тісно співпрацюють керівник будинку культури Смаль Ірина Василівна та сільський бібліотекар Федорук Олена Василівна. Учні школи та педагогічний колектив беруть активну участь у відзначенні державних свят та розвитку культури села.

         Центром духовної спадщини села Топилище є православний храм Святого Михайла. Настоятелем храму є Романюк Сергій.

         У селі діє релігійна община християн сьомого дня, яка має свій молитовний будинок.

         Село живе своїми проблемами та турботами. В селі діє відділення ФАПу, бібліотека та два продовольчі магазини.

         На 2017 рік у селі Топилище проживає п’ятеро довгожителів:

     Бобрик  Анастасія Феодосівна – 91 рік, Гринюк Надія Оксентівна – 91 рік, Дяков Ганна Юхимівна – 89 років, Приступа Михайло Степанович – 90 років, Мартинюк Федір  Іванович – 89  років.

        Село газифіковане у 2009 році.