Павлівська громада
Іваничівський район, Волинська область

С. Старосілля

Старосілля

Анкета населеного пункту

     Старосілля – волинське село Іваничівського району. На північ від села протікає річка Луга, що впадає в Західний Буг. Через Старосілля проходить територіальний автошлях, що з’єднує з Іваничами, Нововолинськом та з Павлівкою і Локачами на схід. Найближча залізнична станція – в райцентрі Іваничі, за 5 км на захід від села, відтинок Ковель – Сокаль. Населення становить 320 осіб, 103 двора. Загальна площа населеного пункту 1530 га.

 

Вступ

     Село, як і люди, мають свою біографію. У кожного вона своя. Тільки в селі людина може так близько спілкуватися із природою, розуміти її душею. Наше село… Багате, щасливе, уквітчане, але чи завжди було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісні очі? Зараз ми спробуємо перенестися у ті часи…

     Перша згадка про село Ляхів ( нинішнє Старосілля) датується 1545 роком. У 1946 році перейменоване в село Старосілля.

     Одна з легенд розповідає, що колись, ще до того,  як на нашу землю напали татари, йшов через Волинські ліси князь Ярослав Мудрий зі своїм військом. Йшли за військом і полонені. Зупинились під лісом біля не широкої, але дуже чистої води – річки . І вирішив залишити Ярослав Мудрий бідаків на поселення, які в майбутньому стануть охоронцями Київської Русі. Новостворене поселення лежало поблизу торговельного шляху. Його назвали Ляхів. Як і всі землі Західної України, село знаходилося під владою панської Польщі. На околиці села, яка називалася Громовина був панський фільварок, де жили і працювали люди. В 1910 -1916 роках село складалось із 70 дворів. Хати були побудовані одна біля одної. Там і була церква, недалеко від озера, якій десь 400 років від заснування.  В сусідньому Порицьку  був  панський маєток графа Чацького. До його володінь відносились і землі Ляхова. Панував тут менший брат Чацького пан Бернат. Його маєток називали Фурналі.

     По дорозі до Іванич теж будувалися і оселялися люди. Село з роками ставало все більшим. То була польська колонія. Називали її Новий Ляхів.

      Спокійне мирне життя в селі тривало недовго. В 1941 році земля здригнулася від німецьких бомб і снарядів. Німці виходили зі сторони Бугу на велосипедах. Мирне населення переховувалось у лісах . Багато горя зазнали жителі села. Під час війни молодь вивозили на роботи до Німеччини. Тяжкими фронтовими дорогами пройшли наші односельчани. Багато з них не повернулись в рідне село з фронту. Це :

Бондар Григорій Дмитрович

Козира Степан Іванович

Парфенюк Василь Григорович

Редько Йосип Степанович

Редько Микола Степанович

Студинський Наум Макарович

Циранюк Йосип Гнатович

Шевчук Устим Пилипович

Шелест Сава Олексійович

Шелест Антін Володимирович

Шелест Іван Олексійович

Шелест Яків Савич

Ягосечко Євтихів Софронич

Новосад Федір Денисович

Бойко Василь Власович

Бойко Олександр Сидорович

Бойко Федір Денисович

Глух Юхим Артемович

     Пройшли фронтовими дорогами і повернулися додому переможцями . Це ветерани Великої Вітчизняної війни, які вже відійшли у вічність :

Стуга Микола Данилович

Ковальчук Микола Пилипович

Магдюк Прокіп Омельянович

Довгаль Іван Євтихович

Кушнірук Михайло Пантелеймонович

Бартновський Іван Якимович

Джигота Василь

Чміль Клим Федорович

Гринь Петро Юхимович

     Після війни почалася відбудова народного господарства. 1947-1948 роках  було засновано колгосп ім..Фрунзе. Його очолював Федір Гринь. Людям довелось здати до колгоспу всі земельні наділи, реманент, коні. Колгосп складався з однієї бригади та двох ланок. Ланковими були призначені Литвинюк Віра та Довгун Валентина. В колгоспі було розвинуто свинарство, вівчарство, утримувалися корови, молодняк, різна птиця. На полях вирощували зернові, технічні культури, овочі. Все працездатне населення працювало в колгоспі.

     В 1956 році пройшло об’єднання  колгоспів з колгоспом ім..Мануїльського та Паризька комуна в одне господарство ім..І. Франка. Головою колгоспу стала Антоніна Норовкова, пізніше Ситник.

     В 1973 році колгосп ім.. Івана Франка приєднали до колгоспу «Ленінський шлях». Головою на той час був Ковальчук. Пізніше став С. К. Шевчук. . Згодом колгосп «Ленінський шлях» змінило назву на господарство ТЗоВ «Вільна Україна – Агро», яке очолював Шкарадюк В. М. В даний час це господарство «Вільна Україна –Р», власник з Кіровоградщини .

 

Видатні постаті села

     За правління Шевчука С. К. для села було зроблено багато. У 1992 році село було газифіковано, до кожного двору було проведено воду, зроблено асфальтовану дорогу. У 1993 році збудовано комплекс школа-садок. Центром культурно-масової роботи був клуб. Першим завклубом став Йосип Секунда. В 1959 році в село приїхала молодий спеціаліст Марія Остапівна Чміль. Завирувало культурне життя на селі: вистави, концерти. Багато зусиль доклала до створення хорланки, спів якої лунав на весь район.  На даний час сільський клуб працює і завклубом даного закладу є Назарук Вадим.

     Для забезпечення духовних потреб населення, громада села Старосілля при допомозі колгоспу «Ленінський шлях» у 1995 році побудували церкву святого Івана Богуслова , яку з любов’ю відвідують жителі села.

 

Освіта

     З чого починається село? З дороги, над якою схилилися верби в зажурі? З домівок, що усміхаються віконцями, з працьовитих і гарних людей? Чи, може, воно починається з головного шкільного подвір’я і веселого, щасливого дитячого сміху? Якщо немає школи, тоді село не живе.

     Біля старої церкви була відкрита перша школа. З 1930 року по 1939 рік вчителювала Раїса Дегас, дружина лісничого. Навчання під час війни не проводилось.  Із східної України у 1943 році  приїхала працювати вчителем Галина Дмитрівна Ковальчук. Але навчання розпочалося у 1945 році. І хоч як було важко і страшно в повоєнні роки та очолювала початкову школу вона по 1974 рік.  По  закінченні війни школу збудували під гаєм. Раніше там жила сім’я Редька Степана (всю сім’ю вибили). Школа існувала 2 роки. Село розбудовувалося і виникла потреба у будівництві нової школи. В селі Орищі купили хату, розібрали і побудували вже в центрі села нову на той час простору школу, яка складалась з двох класів і учительської. Навчання у цьому приміщенні  розпочалося у 1953 році. Це була початкова школа. Протягом 23-х років на цій посаді працювала  Чоп Євгенія Євтихіївна. Саме за керівництва Євгенії Євтихіївни розпочалось в 1987 році будівництво нового  приміщення і в 1993 році навчання проводиться в гарній, сучасній, новозбудованій одноповерховій школі. Із 1997 року навчальним закладом завідує Смірнова Мирослава Сергіївна.  Багато розумних, працьовитих, хороших спеціалістів і просто добрих людей виховувалось і виховується у стінах школи.

 

Значні для села історичні події

     Місцеві старожили переказують легенди. Біля озера Гниле, що на окраїні села, є джерело – Ракова криничка. Чому така назва? Це ще було за козаччини. Знесилений полонений козак закутий в кайдани, неподалік від річки, лежав і мучився. Опритомнівши, козак побачив , що він розв’язаний і розкутий, а від нього задкував рак. На тому місці утворилося джерело, з якого визволений утамував спрагу. З цього часу те джерело люди стали називати Раковою криничкою. Цю воду вважають цілющою. В наш час парафіяни села побудували капличку, де відбуваються богослужіння на 10 п’ятницю.

     І ще одна легенда про те, як утворилося озеро. Колись на місці озера стояла дуже гарна церква. В той час було дуже багато чаклунів, хтось церкву прокляв, за ніч пішла під землю і стало озеро. Ранками люди чули церковні дзвони. Церква була заклята на деякий час, якраз минав той час. Одна жінка зранку прала прачом на озері і побачила, що з’являється хрест і купол по середині озера. Жінка злякалася і сказала : «А щоб все пропало!» Хрест сховався під воду. Так і не стало церкви, а утворилося глибоке озеро. Воно є і по сьогоднішній день.

 

Сучасний стан села

    Село і нині живе. В селі дві вулиці : Лесі Українки, Набережна. Також у селі працює ФАП, два продовольчих магазини.

     Будуються нові оселі. Зростають нові покоління старосільців. Історія невеличкого Волинського села Старосілля продовжується.