Павлівська громада
Іваничівський район, Волинська область

с. Павлівка

ПАВЛІВКА

 

Анкета населеного пункту

     Повна сучасна назва  - Павлі́вка — село в Україні, Іваничівському районі Волинської області.

Походження назви

     Жалуваною грамотою 1407 року Великий князь литовський Вітовт передає Порицьк своєму слузі Іллі Вячковичу у володіння, який уже будує на цій землі дерев’яний замок (в районі Голіндерні).  Вказівка про «Порыцко й другає Порыцко», очевидно, пов’язана з тим, що поселення розташовувалося по обидва боки річки Луги, яка й ділила його на дві частини; і назва мотивована апелятивом «рька» — поселення, розташоване на березі річки. Зачинателем знатного роду Порицьких став Федір Корибут, князь Збаразький, за якого вийшла заміж одна з нащадків Вячковича Варвара.

      За правобережною частиною поселення закріпилася назва Старий Порицьк,  а  на лівому березі Луги лежав сам Порицьк. Павлівка була однією з вулиць Порицька. Оскільки містечко було зруйноване в роки війни, то згідно з указом Президії Верховної Ради Українського РСР від 10 квітня 1951 року Порицьк було об'єднано з Павлівкою в один населений пункт Павлівка.

     Перша писемна згадка - 1407 рік

     Адміністративне підпорядкування сільській раді, району, області - населення становить 864 особи, 271 двір. Центр Павлівської сільради. Підпорядкована  разом із селами Самоволя, Старосілля  Павлівській сільській раді.

     Географічне місцезнаходження - село Павлівка розташоване на південному заході Волинської області. Розташована на річці Луга, за 8 км від районного центру. Шосейними шляхами зв’язана з Львовом, Гороховом, Сокалем, Іваничами, Володимир – Волинським, Локачами.

Вступ

     До Великої Вітчизняної війни Павлівка була передмістям містечка Порицьк. В роки війни воно було повністю зруйноване гітлерівцями. Залишилось декілька будинків та його околиця - с. Павлівка. Згідно з указом Президії Верховної Ради Українського РСР від 10 квітня 1951 року Порицьк було об'єднано з Павлівкою в один населений пункт Павлівка. Тому історичне минуле Порицька є, власне, й історичним минулим його передмістя с. Павлівка.

     Археологічні знахідки в с. Павлівка та його околиць датуються II тисячоліттям до н. е. і відносяться до епохи бронзи. Більш ранніх пам'яток, які б свідчили про перебування тут давніх людей, археологами не виявлено.

       Порицьк (тепер с. Павлівка Іваничівського району) - давнє волинське містечко, що розташувалось на підвищеннях понад Лугою. Вперше в писемних джерелах Порицьк згадується під 1407 роком, коли Великий князь литовський Вітовт Кейстутович передав його у власність за хорошу службу Іллі Вячковичу. Вже останній вибудував біля поселення над річкою дерев'яний замок. Одночасно побудовано римо-католицький костел.

      Як і більшість давніх волинських містечок, Порицьк, окрім костелу, мав ще православну церкву та єврейську синагогу.

      Князь Федір Збаразький, син Василя Корибута, одружившись із дочкою Іллі Вячковича й отримавши за нею містечко в посаг, почав писатися «князь на Порицьку». Так виник рід князів Порицьких. Його син Олександр у 1557 році у зв'язку з пожежею дістав від короля привілеї, що звільняли  на 10 років містечко від оплати всяких мит і податків.

     Після Люблінської унії 1569 року Порицьк у числі інших українських міст і сіл захопила шляхетська Польща. Містечко тоді було невеликим населеним пунк­том. У 1570 році в ньому налічувалося 37 будинків.  З них 3-4 замкові, більше вуличних та бідняцьких. Склад населення традиційний для таких містечок: основна частина - селяни і лише декілька ремісників та торговців. Як і кожне містечко, Порицьк мав два річних ярмарки. За проїзд на них власник містечка князь Олександр Порицький  запровадив мито - по грошу з воза. В 1545 році державні ревізори затвердили це нововведене мито.

     Оскільки Порицьк лежав на південній гілці шляху до Володимира, тут у другій половині XVI ст. утворено підкоморок державної митної комори. Один власник міста, Януш Порицький, зажадав за це сплачувати йому половину промита (конфіскація товару, провезеного контрабандним шляхом чи з іншими якимись порушеннями митних правил).

     Однак для власників Порицьк був зачарованим містом. Справа в тім, що тут у них народжувались тільки дівчата в третьому поколінні князів Порицьких спадкоємницею містечка стала Софія-Ізабелла. Це ж було і в наступних власників. Тож містечко шляхом шлюбів переходить із роду в рід то до Конецпольських, то до Загоровських, а з кінця XVII ст. - до Чацьких. Саме з дочкою володимирського старости Степана Загоровського Катериною і одружився волинський хорунжий Войцех Чацький, яка і принесла йому в придане замок у Порицьку та Боремельський ключ маєтків. Згодом це і послужило утворенню на Волині двох гілок роду Чацьких. Особливо популярною на Волині стала Порицька гілка цього роду, представники якої немало спричинились до розвитку культури, а особливо освіти на Волині.

      За переказами, граф Чацький розділив місцеві землі між своїми родичами і звідси пішли назви кутків: Олідерня, Марисін, Михайлівка, Барбарівка і Павлівка[1], яка дала назву сучасному селу.

     Після третього поділу Польщі у 1795 р. Порицьк увійшов до складу Росії. Містечко стало волосним центром Порицької волості Володимир-Волинського повіту і одним із осередків культурного життя на Волині.

ІІІ. Значні для села історичні події

     1. Окупація і визволення села від гітлерівських окупантів.

      23 червня 1941 року Порицьк окупували фашистські загарбники. Біля Порицька відбувся запеклий бій. 21 червня 1941 року в районі села стояла 124 стрілецька дивізія 622-го полку. Про початок війни на території Порицька залишились спогади ветерана Хоревського В.Ф.: «Я служив навідником у батареї 76- міліметрових гармат. Всередині червня ми були на навчаннях в районі Поворська. 18 червня нас підняли по тривозі. Похідним маршем направились у своє розташування. У село Порицьк, де стояла наша батарея, прибули 21 червня. Тоді ніхто не сподівався, що уже наступного дня нам доведеться вести важкі бої із сильним ворогом. На світанку наступного дня небо за Бугом засвітилося ракетами. Ми знову піднялися по тривозі і вирушили в напрямку кордону. Об'їхали озеро і ввійшли в Порицьк. Багато будинків у містечку вже були зруйновані, полум'я і дим охопили вулиці. Ми швидко проїхали містечко і зайняли бойові позиції на околиці. Та незабаром довелося відступати».

      Захопивши Порицьк, фашисти вчинили жорстоку розправу над населенням. Вони розстріляли всіх тих, хто підтримував радянську владу, голову райспоживспілки П.І. Ворону, сім'ю  Г.З. Богуша, К.П. Боярчука, П.В. Пучковського, Й.І. Ворону, П.М. Гіля, М.Т. Гошка та інших.

     Всього в 1941 році фашисти вбили до 50 чоловік. В 1942 році гітлерівці вивезли 90 чоловік на роботу в Німеччину. Звідти повернулось дуже мало. Багато загинуло в концтаборах і просто голодною смертю. Багато жахливого про долю цих людей розповіли  жительки села Грицюк Софія і Карп’юк Олена, бувші ув'язнені Освенціма, Бухенвальду та інших фабрик смерті. В одному із уцілілих офіцерських будинків фашисти зробили щось на зразок гетто, позганявши з усіх кінців райцентру євреїв.

     Населення Порицька і Павлівки піднялись на боротьбу проти ненависного ворога. Тут діяла партизанська група, яку очолював Й.І. Когут. В 1942 році під час сутички з поліцаями біля с. Тишковичі він загинув. Місцеві жителі активно допомагали партизанам, всіляко саботували заходи фашистських властей.

    Фашистські окупанти  провокували  міжусобну боротьбу між національ­ностями, які проживали в містечку. Де привело до того, що розпо­чалась міжнаціональна ворожнеча. Поляки били українців, а українці, в знак помсти - поляків.

     Так сталось у Порицьку 12 липня 1943 року, на релігійне свято Петра і Павла, із переказів очевидців, більшість жителів м. Порицька  польської національності  зібрались в костелі на Богослужіння. В час Богослужіння костел оточили воїни, яких очолював Василь Левочко - "Бовбуш".  Акцію по знищенню поляків готували заздале­гідь. За ніч перед трагедією в лісі зібралась сотня воїнів, які щоб випадково не підстрелити свого, на плечах мали намальоване крейдою коло.  Костел оточили з усіх сторін, зачинивши на замок центральні двері.  У приміщення влетіли через вікна гранати. Зчинився галас. Більше двадцяти озброєних чоловіків увірвались у приміщення костелу.  Вставши в ряд спиною до вівтаря, почали стріляти по мирних прихожанах. Люди падали, кричали, просили помилувати.

      За час окупації у містечку зруйновано 250 будинків, вбито й замордовано більше 2000 мирних жителів.

       18 липня 1944 року війська 1-го Українського фронту визволили Порицьк від фашистських загарбників (81-ша стрілецька дивізія).

      16 липня 1944 року згідно плану першого Українського фронту почався наступ. 519 стрілецький  полк підійшов до Завидова і штурмом оволодів ним. Дальше був напрямок - Старий Порицьк. Бій за містечко зав'язався на його околицях. В цьому бою відзначився 1-й стрілецький батальйон, 519 стрічкового полку, яким командував майор А.Ф.Говорун. Комбат і 35 воїнів батальйону були представлені до нагород.

2. Зустріч двох президентів.

      11 липня 2003 у с. Павлівка відбулась урочиста зустріч двох президентів — Леоніда Кучми (Україна) і Олександра Кваснєвського (Польща).  Зустріч провели як акт примирення з нагоди 60-ї річниці Волинської трагедії. Було встановлено пам'ятну стелу. Пам'ять –Скорбота – Єднання. Саме ці слова написані на пам’ятнику. Дзвін над хрестом, що єднає дві половини монумента, символізує акт примирення двох народів – українського і польського.

      Президент України поспілкувався з жителями села і передав сільському голові документи на комп’ютерний клас, уже встановлений в Павлівській загальноосвітній школі, сертифікат ультразвукового діагностичного комплексу, електрокардіографа та апаратів для вимірювання артеріального тиску для місцевої сільської амбулаторії.

3. Акція примирення.

    6 липня 2013 року в селі  пройшла міжнародна акція примирення, організована Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки та Українським католицьким університетом. На цьому заході відбулася зустріч та виступи громадських діячів, науковців й політиків з Києва, Львова, Луцька і Рівного (Україна) та Варшави (Польща). Пройшла спільна молитва, в якій прийняли участь представники духовенства РКЦ, УГКЦ, УПЦ КП.

IV. Видатні постаті села

     Тадеуш- Ігнацій-Цезар-Августин-Іосиф-Іоан-Непомук-Онуфрій Чацький

     28 серпня 1765 року в Порицьку, в родині Фелікса Чацького народився син Тадеуш (його повне ім’я — Тадеуш- Ігнацій-Цезар-Августин-Іосиф-Іоан-Непомук-Онуфрій Чацький, який пізніше став видатним вченим, істориком, просвітителем, педагогом, бібліофілом, бібліографом, будівничим і громадським діячем. Він належав до багатого і знатного роду  Речі Посполитої, за походженням був поляком, але приніс світову славу  Волині, українській землі, на якій народився і виріс. Найперші кроки у навчанні зробив у Гданську, в домі свого дядька Францішека Чацького, де виховувався змалку; повернувшись до Порицька, вчився у досвідчених педагогів у батьківському маєтку. Першу свою школу Тадеуш Чацький відкрив, коли йому було 12 років.

       Для того він випросив у батька невеличкий будиночок, поселив у ньому вчителя Ф.Святковського і учнів — дітей домашньої прислуги та бідняків Порицька і утримував  школу на гроші,  які  видавалися  йому на розваги.       4 січня 1785 року Тадеуш Чацький отримав від короля Станіслава Августа привілей на побудову в Порицьку друкарні. Займався він і господарськими справами: 16 травня 1787 року одержав привілей на проведення крім давніх ярмарок  ще семи нових. Для закладки парку на садибі найняв садівника-іноземця.У 1786-92 рр. Тадеуш Чацький працював у Комісії казначейства коронного (Komisji Skarbu Koronnego) ; грунтовно вивчивши стан економіки Польщі, подав сеймові ряд проектів реформ. Звинувачений в участі у повстанні Т.Костюшка, був позбавлений Острога і маєтків брусилівського ключа, які, щоправда, пізніше були повернуті йому імператором Павлом I. Юнаком Тадеуш Чацький слухав у Варшавському університеті лекції з історії і статистики. В цей час він купував багато книг і відсилав їх у Порицьк, де формувалася його бібліотека. 1806 року він побудував у містечку над озером два палаци, в одному з яких жила його родина, а другий призначався спеціально для бібліотеки і сховища  рукописів і документів. Порицьк, що на той час уже був волосним центром Порицької волості Володимир-Волинського повіту у складі Російської імперії (з 1795 року), став одним з осередків культурного життя на Волині.1804 року тут відкрито однокласне училище.1800 року Тадеуш Чацький став співзасновником Варшавського товариства прихильників наук, 1803-го -Комерційного товариства. 1803 року його призначено на посаду інспектора («візитатора») шкіл Волинської, Київськоїі  Подільської губерній. За час своєї діяльності на цій посаді він відкрив багато шкіл. Для порівняння: коли Чацький  вступив на посаду інспектора, в трьох названих губерніях було всього 5 навчальних закладів, коли помер (1813 рік) — їх було уже 127.

       Будучи інспектором шкіл, він часто відвідував старовинні замки, кляштори, костели, монастирі і, якщо йому траплялося побачити там пам’ятки сивої минувшини, він не шкодував коштів на їх придбання. Бібліотеці він віддавав увесь свій вільний час. Крім оригінальних книг у книгозбірні вченого були і копії з унікальних книг і документів, які він знімав (тобто переписував їх) у різних архівних сховищах Європи. Є дані, що в його бібліотеці було більшеяк 20 тисяч книг (одних стародруків — понад 8500 одиниць) і 1558 рукописних томів, у яких було понад сто сорок тисяч історичних документів. Крім того, було 22 томи рукописів китайською, турецькою і арабською мовами. В його колекції були грамоти, карти, монети, фарфор, гобелени, особисті речі Богдана Хмельницького,інші  старожитності.  1805 року Тадеушем Чацьким за участю Гуго Коллонтая (1.04.1750-28.02.1812), польського громадського діяча, вченого, просвітителя було засновано в Кременці Вищу Волинську гімназію, 1819 року перейменовану в Кременецький ліцей, який став «малим університетом Волині».  Завдяки невсипущій праці Т.Чацького, співавтора училищного Устава, 1805 року затвердженого імператором Олександром I, постановка шкільної справи — навчання і дисципліни — в Кременці була зразковою. З цього навчального закладу вийшло багато художників, письменників, майстрів Слова,  якими пишається світова культура і література.

       Він залишивпо собі праці з педагогіки, гідрології, права, нумізматики, торгівлі. За власні кошти видав географічну карту Литви та України. За просвітницьку діяльність отримав пам’ятну медаль від вдячних волинян.

       Коли Тадеуш Чацький помер (8 лютого 1813 року м.Дубно Рівненської області), його забальзамоване серце в золотій урні виставили в бібліотеці Кременецького ліцею з написом на латині: «Де багатство твоє, там і серце твоє». А тіло вченого, згідно з його заповітом, поховали в Порицьку. Після його смерті частина бібліотеки — 15 тисяч томів — була продана його вдовою за 15000 червонних золотих і вивезена до міста Пулави (Польща); тільки вони й уціліли з того величезного духовного багатства, яке він збирав протягом усього свого життя.

Секунда Йосип Антонович

      Йосип  Антонович  очолював  клуб у рідному селі. Підмогою стали курси культпрацівників при обласному Домі народної творчості. А ще щире бажання сільських хлопців і дівчат поліпшувати своє дозвілля. Біля Йосипа Секунди гуртувалися аматори сцени, бо він був душею колективу. Розповідаючи про ті часи, ветеран із теплотою згадує баяніста Миколу Оранського, чарівний альт Євгенії Миколайчик та Софії Петренко, ніжне сопрано Євгенії Бєляєвої та багатьох - багатьох інших учасників хору. Поступово приходило до Йосипа Секунди визнання і заслужений авторитет. Дарма, що клуб був із глини, зате була цікава, творча робота. І не обмежувалась вона концертами та виставами. Тут чи не першими в області організували танцювальний колектив. До цього доклала руку і молодий педагог Євгенія Бєляєва. Танці «Повзунець», «Білоруський», «Козачок» стали окрасою виступів самодіяльних артистів. Таке мистецтво не соромно було показати на обласній сцені.

     Йосип Секунда народився у сім’ї лісника колишнього містечка Порицьк. Тут, у селі, пройшло його дитинство. Серед двох сестер - Ніни, Алли та брата Володимира він був найстаршим. А потім у Йосипа Секунди та його однолітків була школа. Після її закінчення юнака, який мав хороший голос, поманила культосвітня нива. Та так, що він став на ній майстром - сівачем на довгі десятиліття, здобув тут шану і визнання.

     Мати хист до співу, то надто мало для завідувача клубу. Тут потрібні неабиякі організаторські здібності, природний талант, знання. Через усі сходинки пройшов молодий завідуючий Старосільським сільським клубом. Відчував: бракує досвіду. Поступив на курси баяністів. Бо що ж то за фахівець, який не володіє музичним інструментом.

     Може для декого здатися дивним, але 1961 року в Павлівському клубі встановили стаціонарну кіноапаратуру. І Йосип Антонович  без відриву від роботи закінчує курси кіномеханіка.

     Самовіддана праця, жадоба до знань, до досконалості (а закінчив Йосип Секунда Ківерцівське культосвітнє училище та Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки) давали хороші результати. Бо методист клубної роботи мав до цього талант від Бога. Саме маленький Павлівський клуб одним із перших на Волині завоював звання культосвітнього закладу відмінної роботи. Сюди їхали вчитися, переймати досвід.

     13 грудня 1966 року Йосипу Секунді було присвоєно почесне звання   «Заслужений працівник культури Української РСР». Він був першим на Волині, хто удостоївся такої відзнаки, і одним із шести у нашій українській  державі.

Войтюк Анатолій Сергійович

      Народився Анатолій Сергійович в лісистому волинському селі на кордоні із Польщею - з найменням Коритниця (народився там 5 жовтня 1950 року). Після сільської восьмирічки Анатолій продовжив здобувати середню освіту у школі №2 міста Володимира-Волинського, жив у родичів, там міц­ніли його самостійність, дисциплінованість, вимогливість до себе, а відпо­відно і до людей. Ці риси зіграли свою роль і в подальшій кар’єрі - йому довіряли відповідальні посади. Після інституту (навчався за спеціальні­стю «лісове господарство») півроку пропрацював помічником лісничого у Мосирі Любомльського району, того ж таки 1972 року був переведений в Ішівське лісництво, вже Володимир-Волинського лісового господарства, близько року був начальником цеху переробки деревини. На його базі тоді створили лісодільницю, яка займалась рубками головного користування - став її начальником: вирубували стиглий ліс в Ішеві, Стенжаричах, Устилузі. У 1978 році його направили в Стенжаричівське лісництво, та невдовзі тодіш­ній головний лісничий Євген Рудюк раптом напосівся: «Йди на Павлівку лісничим!» Хоч і відмовлявся, та Євген Клеонтійович таки наполіг на своєму.

     З 1 вересня 1979 року і розпочався павлівський виток Войтюкового життя. Гіавлівське - найбільше лісництво у Володимир-Волинському лісомис­ливському господарстві, нині воно охоплює 7 тисяч 200 гектарів і відоме багатьом своїм лісовим розсадником. Розповідають, що одного разу пронісся тими землями потужний бурелом, спустошивши чималу площу лісів - щоб скоріше оживити потерпілу територію, тоді і виникла ідея закласти розсадник. Так і сталося - слава павлівських сіянців-саджанців розлетілася досить швидко, і навіть тепер, коли основні потужності розсадника вже давно згорнуто і з його 70 гектарів використовується лише 4,8 га, посадковим матеріалом з Павлівки послуговуються усі лісництва Володимир-Волинського ЛМГ. І не тільки вони - великі плантації, наприклад, туї чи самшиту ростуть тут і для нелісових клієнтів.

      Любить дисципліну, серйозний, вимогливий, суворий, але справедливий - ось що вдалося дізнатися про Анатолія Сергійовича.  Анатолій Войтюк має багато від­знак ще з виставок народного господарства у Москві і Києві. 15 вересня  нагороджений орденом «Знаком пошани», 21 вересня 1987 р. був нагороджений бронзовою медаллю, 22 серпня 2003 р. Указом Президента України присвоєно почесне звання «Заслужений лісівник України».

 

V. Туристсько-краєзнавчі об’єкти

1. Свято – Михайлівська церква.

     Унікальною історичною пам’яткою архітектури села Павлівка Іваничівського району являється церква, яка зведена в 1650 році й освячена в честь Архистратига Божого Михайла. Церква  розташована в мальовничому місці на пагорбі; повз неї проходить сполучення різних напрямків: Горохів, Нововолинськ, Володимир - Волинський, Локачі; вона є центром між основною частиною села Павлівка та села Клопочин.

     Відомостей про те, ким збудована церква немає. Відомо лише, що збудована вона за часів унії за уніатським стилем: відображає католицизм і православ’я.

     Будівля мурована, покрита бляхою. Завершує будівлю один великий і кілька менших куполів. Храм збудований у вигляді хреста. Це означає, що він присвячений розп’ятому на хресті Господа й що хрестом Господь Ісус Христос рятує людей від влади диявола. Вхід дверей повернутий на захід.

     Ліворуч від вхідних дверей є табличка, яка стверджує, що церкву збудовано в 1650 році, а закрито і напівзруйновано атеїстами - безбожниками 29.03.1962 року.

      Володимир Рожко у своєму історико - краєзнавчому нарисі  «Православні монастирі Полісся»  подає Список культових будівель (храмів), знятих з реєстрації по районах Волинської області на 01.11.1962 року . В поданому Списку зазначено, що храм села Павлівка рішенням облвиконкому про зняття з реєстрації від 14.07.1961 року № 767 опреділено використовувати під зерносховище пивзаводу. Підпис документа зроблений Уповноваженим у справах російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Волинській області А.Фадуловим . Володимир Рожко подає також Зведені відомості про використання  культових споруд по районах Волинської області станом на перши квартал 1981 року. Відмічено, що культова споруда села Павлівка майна не має. А за Планом освоєння колишніх культових споруд станом на  01.06.1981 року (за даними райвиконкомів) храм села Павлівка планується знести. Документ засвідчений підписом Уповноваженого Ради в справах релігій при Раді Міністрів УРСР по Волинській області Маслошом В.З..  Іншим, наступним Планом освоєння (зносу) колишніх культових споруд по Волинській області на 1984 - 1986 років передбачено храм села Павлівка використати під склад Павловського ССТ Райспоживспілки з 1984 року. Рішенням Ради в справах релігій при Раді Міністрів СРСР про зняття з реєстрації релігійних об’єднань РПЦ станом на 01.01.1986 року постановлено зняти з такої реєстрації село Павлівку постановою № 13 від 09.09.1961 року .

      Фактично робилось все, щоб довести культову споруду до стану аварійності, а тоді відповідне рішення місцевої влади, що церква аварійна, загрожує життю трудящих і її необхідно знести. Список парафій Волинської області, знятих з реєстрації у 1962 році - це офіційний документ Волинського облвиконкому і товариства по охороні пам’яток історії та культури.

     Наступний напис на табличці при вході в церкву свідчить, що перемогла сила віруючого населення й в 1988 році церкву було відкрито. А в 1989 році відремонтовано й 30.09.1989 року заново освячено. Обновлено і проведено розпис в середині храму й освячено 16.11.1996 року.

2. ВАТ «Павлівський пивоварний завод»

    Павлівський пивоварний завод заснований в 1904 році місцевими магнатами Чацькими. Виготовлюване тут пиво славилося своїм неперевершеним смаком і було відоме навіть у Варшаві.

     Під час війни завод було зруйновано. Питання про його відновлення неодноразово порушувалось на різних рівнях, але були справи і загальніші, тому завод залишався в руїнах. І лише в 1956 році, коли почав розбудовуватись Львівсько-Волинський вугільний басейн і Волинь відвідав перший секретар ЦК КПРС Хрущов, справа зрушила з місця. І вже в 1958 році пивзавод знову почав працювати і нарощувати свої виробничі потужності.

      До 1995 року пивзавод функціонував, як державне підприємство. У 1995 році на базі діючого пивзаводу засноване акціонерне товариство "Павлівський пивоварний завод", скорочена назва ВАТ "ППЗ".

     ВАТ "Павлівський пивоварний завод" засноване відповідно до рішення регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області (наказ № 620 від 4 грудня 1995 року). Шляхом перетворення державного підприємства "Павлівський пивоварний завод" в відкрите акціонерне товариство, згідно з декретом Кабінету Міністрів України, "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі" від 17 квітня 1995 року №51.

     На даному етапі ВАТ "Павлівський пивоварний завод" - це стабільно діюче підприємство харчової промисловості. Продукція товариства виготовляється лише з екологічно чистої сировини, з використанням унікальної за своїм хімічним складом джерельної води, яка за оцінкою Одеського інституту курортології має лікувальні властивості. Підприємство випускає наступні види продукції: пиво трьох сортів - Порицьке - 11%, Українське світле - 12%, Українське - 13%. Мінеральна вода - "Йоданка Павлівська", "Павлівська" та "Йоданка Павлівська" (незбагачена С02). Всього за свою історію виробництва, з 1998 по 2005рр., "Йоданка Павлівська" отримала близько тридцять нагород і відзнак.

3. «Павлівська риба»

     Приватне сільськогосподарське підприємство П.Г. Сарабуни «Павлівська риба» створене 17 травня 2000 року і є правонаступником державного підприємства, а пізніше КСП «Волинська рибоводно-меліоративна станція».      

      Культурне ставкове рибне господарство в с.Павлівка започатковане в кінці XIX на початку XX століття. (Першими були побудовані невеликі стави так званні «сажанки» загальною площею 1,8 га, які розміщувались південніше пивоварного заводу, на місці теперішніх зимувалів «Будка», «Інкубцех», «Ремот», «Маточний», «16-й». Після першої світової війни в 20-х-30-х роках минулого століття були збудовані стави «6 га» та «3 га». Господарство перебувало у власності місцевої панської родини. Виробництво фінансувалось Місцевими євреями шляхом попереднього викупу продукції, так званої купівлі «на пні». Рибою торгували круглорічно, зберігаючи живу рибу в спеціальних дерев’яних ящиках, які знаходились у воді.

     Після Другої світової війни господарство було в підпорядкуванні військового відомства і поставляло  продукцією в основному для армії.

      В господарство також входили озеро Павлівське, стави в с. Сілець Володимир-Волинського району, с. Одютичі  Локачинського району.

      В 50-60-х роках стави перебували в складі колгоспу ім. І. Франка, який діяв в с. Павлівка.

     З розвитком сільського господарства, в тому числі рибництва зросла потреба забезпечення колгоспів та радгоспів області якісним рибо- посадковим матеріалом, а також виконання будівельних робіт по ремонту, реконструкції та будівництву нових ставів. З цією метою в 1969році на базі діючого ставкового господарства було створено державне підприємство Волинський державний риборозплідник (наказ Держагропрому Української РСР від 17 серпня 1988р), а пізніше перетворене в державне підприємство Волинська рибоводно-міліоративна станція (Розпорядження Ради РСР від 11 грудня 1971 року №548).

Першим директором підприємства був Адамчук Сергій Михайлович.

4. Павлівське озеро

      Озеро розташоване майже в центрі Іваничівського району, за 9 кілометрів на південний схід від районного центру, між трьома мальовничими і древніми селами Павлівка, Клопочин і Старий Порицьк. Береги плеса еліпсовидної форми, видовженої в сторону північного сходу, і тому озеро нагадує гігантську блакитну перлівницю, яку гойдають хвилі полів і лугів.

     Павлівське озеро заплавного походження. У східну частину впадає річка Луга, яка протікає через озеро. У південно - західну частину озера вливає свої води невелика ріка, яка має назву Стрипа. Дана річка є лівою притокою Луги.    Озеро простягається від берегів Павлівки до Старопорицька на 670 метрів, це його найбільша довжина, максимальна ширина становить 565 метрів. Середня глибина озера коливається в межах 5-6 метрів. Найбільша глибина сягає 10,3 метри. Озеро має чашоподібну форму, майже з ідеально рівною поверхнею дна, яке вкрите значною товщею сапропелю.

     Павлівське озеро - тиховодне, біля берегів вкрите лататтям, але з чистим плесом посередині. Дуже добре розвинута прибережно - водна рослинність у водоймі: очерет, водяний різак алоєвидний, рогіз, аїр, латаття жовте та сніжно-біле. Серед амфібій є багато озерних та ставкових жаб, червоної кумки. До рептилій, що заселяють озеро, належать живородяща ящірка, болотяна черепаха. У водоймі можна нарахувати декілька видів підводних савців: річкова видра, ондатра, водяна полівка, сірий щур.

      Іхтіофауна акваторії озера включає такі цінні види, як щука, окунь, карась, короп, судак, лин, лящ, в'язь, краснопірка, плітка. У водоймі також водиться і річковий рак. По берегах озера, в зарослях очерету, вільхи й верболозу, мешкає велика кількість птахів, а саме: сорока, сіра ворона, сойка, зозуля звичайна.

     Озеро з навколишніми луками, річками, ставками, мальовничий ландшафт, різноманітні рослинні угрупування, фауна водойми - ці фактори і багато інших (під’їзні шляхи, заклади торгівлі...) сприяють широкому розвитку рекреації у зоні Павлівського озера і прилеглій території. На березі озера і двох річок, які утворюють острів, розташований санаторій «Шахтар», а в літній період табір відпочинку й оздоровлення для дітей. Крім того, на березі водойми й самому плесі круглий рік можна помітити багато рибалок, туристів й відпочиваючих людей.

VI. Сучасний стан.

     Сучасна Павлівка стала невпізнанною. Майже всі вулиці заасфальтовані. Село електрифіковане і газифіковане.

     В селі діє медичний пункт, в якому працює стоматологічний кабінет. Медичні працівники амбулаторії надають допомогу мешканцям навколишніх сіл. В літній час працює  дитячий табір відпочинку: «Барвінок» , в якому оздоровлюються діти  зі всієї області. Табір оточують лісові масиви Павлівського лісництва площа якого сягає 70 га, де вирощують декоративні дерева для озеленення міст і сіл області.

На місці палацу графа Чацького розміщений санаторій – профілакторій «Шахтар», який тривалий час належав шахті №5 “Нововолинська”. Уже третій рік працює як самостійна структура ДП «Волиньвугілля». Тепер на території колишнього маєтку, на насипаному острові у вигляді орла,  оздоровлюються мешканці району.  

        Шахтарський санаторій працює увесь рік. В осінньо-зимовий період тут відпочивають дорослі, переважно шахтарі-пенсіонери-регресники. За останні роки санаторій “Шахтар” сучасно облаштували. У кімнатах зроблено євроремонт. Спеціальні апартаменти є для інвалідів–візочників, щоб ці особливі люди могли самостійно себе обслуговувати.

         Окремою окрасою села є загальноосвітня школа І-ІІІ ст., яка була відкрита 1 вересня 1984 року. За період існування навчального закладу в її стінах отримали загальну середню освіту більше двох тисяч випускників, з яких майже триста були нагороджені золотими і срібними медалями. Павлівська школа є базовою для Старосільської, Самовільської і Переславичівської ЗОШ І-х ступенів.

     З 1 лютого 2001 року директором школи призначено Павловича Анатолія Афанасійовича.

     Школа має статус зразкового екологічного виховання. Навчається близько 300 учнів. Вчителів - 40, з них старших вчителів - 13, вчителів-методистів — 4. Навчальних кабінетів - 10, класів - 16, спортивний зал, стадіон, актовий зал, їдальня. У 2003 році президент України Л.Д. Кучма подарував школі нові комп’ютери. З 2007 року у школі функціонує 2 кабінети інформатики укомплектовані новими комп'ютерами, встановлені   принтери,   сканери,   налагоджено  під'єднання до Інтернету.

     В селі працює пивоварний завод, що славиться виробництвом не тільки пива, але й відомої води «Йоданка Павлівська», яка виготовлена на основі чистої джерельної води і йоду, що сприяє профілактиці захворювань щитовидки.

     За пивзаводом розташовані ставки приватного сільськогосподарського підприємства П.Г. Сарабуни  «Павлівська риба». Рибне підприємство гідно продовжує давні традиції українського рибництва на основі сучасних технологій.

     Після визволення Порицька від німецько – фашистських окупантів в липні 1944 року стала працювати сільська Рада. В 1959 році до Павлівки були приєднані села Старосілля і Самоволя. Великий внесок у розвиток села зробили голови сільської Ради: Страсюк В.Г., Секунда Й.А., Дручило Б.М., Кандиба К.Л., Петренко Н.А., Михняк М.С.. Депутати разом з активом села дбають про благоустрій, поліпшення побутового обслуговування населення, культурне дозвілля і відпочинок.

     18 грудня 2016 року відбулись перші вибори об'єднаної територіальної громади де було обрано голову Павлівської сільської ради Сапожника Андрія Степановича.